ДИТИНСТВО ЗАЛИШАЕТЬСЯ
Одного разу гуляючи в лісі, лісовий гном Джем знову серед дерев побачив свого маленького друга Іванка, якому колись він допоміг повернутися додому. Хлопчик сидів на березі річки й кидав камінці у воду.
Джем так зрадів, коли після довгої розлуки побачив свого маленького друга, що зовсім забув, що його можуть побачить люди, яких він боявся. Іванко був дуже задумливим і сумним й гномику хотілося вірити, що хлопчина буде радий побачити його. Джем зірвав білу ромашку, на якій сидів зелений коник, поправив свою червону шапочку, і стрибнув на коліна хлопчикові.
Іванко не одразу помітив свого лісового друга і коли гномик заговорив, хлопчик озирнувся, не вірячи, що чує такий знайомий голос. Джем побачив в очах хлопчика веселий блиск, і гномику від цього стало на душі дуже добре. Він зрозумів, що маленький Іванко його не забув.
– Іванко, я тут, промовив гномик, піднімаючи білу ромашку.
– Як добре, що ти повернувся. Я так хотів тебе знову побачити, і розповів своїм батькам про нашу зустріч. Але вони мені сказали, що лісові гномики, такі, як ти, живуть тільки в казках. Тато почав запевняти мене, що ти – моє дитинство. І воно скоро мине, а я стану дорослим. Гномику, скажи мені, а що таке дитинство? Гномик пильно подивився на свого друга.
Йому хотілося, щоб його відповіді були для хлопчика зрозумілими і водночас мудрими Джем подивився на ліс, на річку, на яскравих метеликів, які так були схожі на пелюстки квітів, і відповів:
– Іванку, дитинство нікуди не йде! Воно назавжди залишається із тобою, навіть, коли ти будеш дорослим.
– Правда? – весело запитав хлопчик, і посадив лісового гномика на долоньку, де він всівся, як у м яке крісло.
– А що ж таке дитинство, гномику?
– Дитинство – це посмішка мами, це мудрість тата, це ніжність і любов бабусі та дідуся. Дитинство – це улюблене цуценя, яке росте разом із тобою.
Це світлі й смішні спогади, це мультики і улюблені іграшки, це кумедні слова, сказані тобою, це улюблена книжка…
Дитинство – це ти Іванку!
– Я? із подивом запитав хлопчик.
– Так! Дитинство, це ти маленький Іванку! – відповів із усмішкою Джем.
– І знаєш, дитинство нікуди не іде. Воно залишиться із стобою назавжди, повториться в рисах обличчя і характері твоїх дітей, у казках, які ти їм колись розповідатимеш. Твоє дитинство повториться у старих іграшках, та книжках, які одного разу ти знайдеш. Але це буде потім через багато років. А поки що мій маленький друже, вір у казки! Адже це і є наше дитинство.
Раптом гномик почув голоси людей. Жінка кликала хлопчика.
– Це мама, – сказав Іванко. – Мені час з тобою прощатися. Спасибі тобі Джеме за ці гарні слова. Я це до тебе прийду.
– Іди Іванку, ми ще зустрінемося, – промовив Джем, і зник у зеленій траві.
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
