Ти почуй мене
крізь спів твоїх хуртовин,
через безодню води і солі.
через сотні імен
і моїх забутих провин,
замкнутих в колі моєї долі.
Ти почуй мене
крізь безсоння моїх ночей,
через річок і озер прозорість.
Поки все мине,
непомітно в море стече,
ставши рядками нових історій.
Ти почуй мене у нічній розмові зірок,
через туману вологий смуток.
…Грає полонез. Наче роблю в безодню крок,
п’ю, як вино, ностальгії смуток.
