Є дивна мить у надвечір’і, Немовби світлом неземним Усе навколо на подвір’і Стає прозоро-золотим… Земля і небо наче злиті Без горизонта, без межі Земне життя з містичним світом Зустрилися на рубежі… Згасає день за небокраєм В прощальних променях тепла, І серпень осінь зустрічає – Не забарися, золота…
Daily Archives: 16.08.2018
37 posts
Він ішов неквапною ходою і наплічник, наче автомат, втомлено підтримував рукою демобілізований солдат. Він ішов чужий для цього світу – без смертей, без воєн, без звитяг… Переживши на війні два літа, він постарів на ціле життя! Бабці, діти граються на ганку, сміх веселий, музика здаля. Оглядалися дівчата в парку […]
На фоні кольорового життя Моє стареньке, чорно-біле фото… Весна чарує піснею сповна. А у думках осіння позолота, Весна розмаєм сили додає, Розписує світанки дивограєм, Вітрами вербам коси розплете… А свічка рівномірно догорає. Життя солодка й неповторна мить Напоює струмок душі по вінця… Хвилини стрімголов біжать у ніч, На попіл перетворюють […]
Хто ж знав, що ми насправді лише люди, А не створіння зіткані із казки. Як дивно, серце стукотить крізь груди… І плечі, руки та ключиці, що потребують ласки. Хто ж знав, що нас так легко розбивати, Що ми крихкі мов чашка зі сервізу! Що навіть випадковий, незнайомий погляд І […]
Прорости у мені. Залишися в мені навік. Впади вогким листям на мої голі плечі. Я молю: залиши на мені свій останній багряний слід, Щоб весь вік ти жила у мені, а не в атмосфері. Прорости у мені, всім корінням у мої вени, І нехай поцілунком у серці щемить весна, Я […]
А дощ іде… краплинами впивається у шкіру, Ростуть гриби у мене в животі. На серці ряст зіткав мереживну хустину, Розриваючи все людське в мені. А дощ іде… і громом розливається по венах. Ти все кричиш, кидаючи на мене блискавки, Стискаючи мої зап’ястя, полонив у своїх теренах, Шаленим вітром зламав […]
Я закохалася у холод… В цей тихий і повільний період. В цю підступність і раптовість. Коли він зненацька заковує в свої крижані обійми плечі, і неможливо поворухнутися. Коли синіють губи, і так важко щось сказати… Тому що й “казати” не потрібно. Не має сенсу. Він ВСЕМОГУТНІЙ, коли розціловує морозом мої […]
Ежедневные дела, Мучат нас все чаще. И рутина принесла, Нам тоски пропащей. Ищем, что бы просто так, Нас развеселило. Не заметили мы как… Лето наступило! Солнце светит, манит море, горы, лес – полей просторы, Снова нас они научат жить, любить и быть чуть лучше. И не злиться понапрасну, […]
Це все ніколи не буде марним. І тоді, коли я зненацька закину усе. Просто згадаю, що навіть бездарним Знайдеться той, хто сльози зітре. Це все ніколи не буде вічним. І кожен з нас колись втратить «когось», Можливо, інколи слід бути трагічним, Щоб зрозуміти в цьому світі хоч щось…
Моим ангелам, которые покинули меня слишком рано, как всегда это бывает в жизни – не в то время и не в том месте, и вынудили очень сильно нуждаться в них, особенно по вечерам. Но даже после этого моё теперь уже разбитое сердце любит их самой тёплой и искренней любовью, на […]
Як можна не любити цю красу, Мою Вітчизну, Україну милу? Це сонце вранішнє і цю росу, І землю цю, що надає нам силу? Як можна не любити цю весну, Спів у садку вишневім соловья? Цю незрівнянну українськую красу, Що нею так багата ця земля? Як можна не любити […]
” Как упоительны в России вечера”, які чарівні вечори в Росії… На Колимі, в мордовських таборах не танули сніжинки на бровах, світились в Семенка на скронях сивих. Один з таких чарівних вечорів поетові свинцем у серце плюнув. Не доспівав Михайль не долюбив, Полтавщиною так і не доснив, лиш зорі чули […]
Ти почуй мене крізь спів твоїх хуртовин, через безодню води і солі. через сотні імен і моїх забутих провин, замкнутих в колі моєї долі. Ти почуй мене крізь безсоння моїх ночей, через річок і озер прозорість. Поки все мине, непомітно в море стече, ставши рядками нових історій. Ти […]
Україно моя! Моя люба! Моя рідна і ніжна святиня! Ти держава моя волелюбна, Незалежна, незламна країна. Незалежність – не просто слово. Народ кров’ю її здобуває. Полягло вже героїв немало, А ще й досі війна триває… Дуже вдячні ми нашим героям. Ми схиляємо голови низько. Це вони здобули незалежність. […]
Хто горнятко розбив – себе не бий у груди, Що, мов, не ти цю шкоду наробив, Бо в тім і є трагедія Іуди, Що він за гріх прощення не просив! Просіть прощення, діти, за провини У тата й мами і у вчителів. Бог бачить серце кожної дитини, Він Сам дитиною […]