Є дивна мить у надвечір’і, Немовби світлом неземним Усе навколо на подвір’і Стає прозоро-золотим… Земля і небо наче злиті Без горизонта, без межі Земне життя з містичним світом Зустрилися на рубежі… Згасає день за небокраєм В прощальних променях тепла, І серпень осінь зустрічає – Не забарися, золота…
Daily Archives: 16.08.2018
37 posts
Він ішов неквапною ходою і наплічник, наче автомат, втомлено підтримував рукою демобілізований солдат. Він ішов чужий для цього світу – без смертей, без воєн, без звитяг… Переживши на війні два літа, він постарів на ціле життя! Бабці, діти граються на ганку, сміх веселий, музика здаля. Оглядалися дівчата в парку […]
На фоні кольорового життя Моє стареньке, чорно-біле фото… Весна чарує піснею сповна. А у думках осіння позолота, Весна розмаєм сили додає, Розписує світанки дивограєм, Вітрами вербам коси розплете… А свічка рівномірно догорає. Життя солодка й неповторна мить Напоює струмок душі по вінця… Хвилини стрімголов біжать у ніч, На попіл перетворюють […]
Хто ж знав, що ми насправді лише люди, А не створіння зіткані із казки. Як дивно, серце стукотить крізь груди… І плечі, руки та ключиці, що потребують ласки. Хто ж знав, що нас так легко розбивати, Що ми крихкі мов чашка зі сервізу! Що навіть випадковий, незнайомий погляд І […]
Прорости у мені. Залишися в мені навік. Впади вогким листям на мої голі плечі. Я молю: залиши на мені свій останній багряний слід, Щоб весь вік ти жила у мені, а не в атмосфері. Прорости у мені, всім корінням у мої вени, І нехай поцілунком у серці щемить весна, Я […]
А дощ іде… краплинами впивається у шкіру, Ростуть гриби у мене в животі. На серці ряст зіткав мереживну хустину, Розриваючи все людське в мені. А дощ іде… і громом розливається по венах. Ти все кричиш, кидаючи на мене блискавки, Стискаючи мої зап’ястя, полонив у своїх теренах, Шаленим вітром зламав […]
Я закохалася у холод… В цей тихий і повільний період. В цю підступність і раптовість. Коли він зненацька заковує в свої крижані обійми плечі, і неможливо поворухнутися. Коли синіють губи, і так важко щось сказати… Тому що й “казати” не потрібно. Не має сенсу. Він ВСЕМОГУТНІЙ, коли розціловує морозом мої […]
Ежедневные дела, Мучат нас все чаще. И рутина принесла, Нам тоски пропащей. Ищем, что бы просто так, Нас развеселило. Не заметили мы как… Лето наступило! Солнце светит, манит море, горы, лес – полей просторы, Снова нас они научат жить, любить и быть чуть лучше. И не злиться понапрасну, […]
Це все ніколи не буде марним. І тоді, коли я зненацька закину усе. Просто згадаю, що навіть бездарним Знайдеться той, хто сльози зітре. Це все ніколи не буде вічним. І кожен з нас колись втратить «когось», Можливо, інколи слід бути трагічним, Щоб зрозуміти в цьому світі хоч щось…
Моим ангелам, которые покинули меня слишком рано, как всегда это бывает в жизни – не в то время и не в том месте, и вынудили очень сильно нуждаться в них, особенно по вечерам. Но даже после этого моё теперь уже разбитое сердце любит их самой тёплой и искренней любовью, на […]
Як можна не любити цю красу, Мою Вітчизну, Україну милу? Це сонце вранішнє і цю росу, І землю цю, що надає нам силу? Як можна не любити цю весну, Спів у садку вишневім соловья? Цю незрівнянну українськую красу, Що нею так багата ця земля? Як можна не любити […]
” Как упоительны в России вечера”, які чарівні вечори в Росії… На Колимі, в мордовських таборах не танули сніжинки на бровах, світились в Семенка на скронях сивих. Один з таких чарівних вечорів поетові свинцем у серце плюнув. Не доспівав Михайль не долюбив, Полтавщиною так і не доснив, лиш зорі чули […]
Ти почуй мене крізь спів твоїх хуртовин, через безодню води і солі. через сотні імен і моїх забутих провин, замкнутих в колі моєї долі. Ти почуй мене крізь безсоння моїх ночей, через річок і озер прозорість. Поки все мине, непомітно в море стече, ставши рядками нових історій. Ти […]
Україно моя! Моя люба! Моя рідна і ніжна святиня! Ти держава моя волелюбна, Незалежна, незламна країна. Незалежність – не просто слово. Народ кров’ю її здобуває. Полягло вже героїв немало, А ще й досі війна триває… Дуже вдячні ми нашим героям. Ми схиляємо голови низько. Це вони здобули незалежність. […]
Хто горнятко розбив – себе не бий у груди, Що, мов, не ти цю шкоду наробив, Бо в тім і є трагедія Іуди, Що він за гріх прощення не просив! Просіть прощення, діти, за провини У тата й мами і у вчителів. Бог бачить серце кожної дитини, Він Сам дитиною […]
https://youtu.be/PKznWQyrowQ Присвячується Єлисаветі Феодоровні Романовій, яка спочиває в Гефсиманії в Святому Граді Єрусалимі
На великій блакитній планеті Має місце маленька земля Для всіх нас Батьківщиною зветься Україна її ім’я! Сонце лагідно їй всміхається, В кольори різнобарвні вдягається. Квітами вона розшита, Небесною блакиттю лагідно сповита, Щедра й родюча земля Україна її ім’я! І як кожна мати дітей вона має- Містами і селами їх називає: […]
Дівчина русява кохання шукала Тож квітоньки на сході сонця по росі зібрала У вінок сплітала, стрічкою червоною той вінок зв’язала! Ой да на Івана в нічку на Купала віночок з проханням до річки пускала: -Ти пливи віночок, серед тих дівочих й приведи мені його-коханого мого… На березі річки дівчина стояла […]
Його ім`я, твоє ім`я, Такі ви з ним не схожі, Між вами, наче сонце я, А ви, як перехожі. Його люблю, тебе люблю, І серце не вгадає, Ти знаєш всю журбу мою, Та й він про неї знає. Йому скажу, тобі скажу Так палко і шалено, Поставити оту б межу […]
Не буду зайве я оповідати, Хотіла, аби світ упав до ніг, В гримерці від усіх відпочивати, На сцені лише мій веселий сміх. Усюди гарні квіти і портрети, Афіша зазиває глядачів, Присвячують мені вірші поети, Пісні для мене линуть звідусіль. Багатство і скажена популярність, Розбиті мною тисячі сердець, Закоханим начхати на […]
Розірвала осінь з калини намисто, Розсипала ягоди на опале листя, Ковдрою з туману лагідно накрила, І весни чекати ягоди лишила… Налетіли на країну люті буревії- Розкидали ту калину по всій Україні! Зима снігом її щільно засипала, В крижані кайдани серце закувала… Та маленьким ягідкам долі не зламати, Бо благословення надала […]
Любіть чоловіків за добре серце За ту красу, що є в душі Лише у ній живе озерце, Що відрізнить любов від метушні. І не важливо його вигляд зовні Яка вага, і кількість літ… Аби не дав він впасти у безодню і щоб душа летіла з ним в політ. Цінуймо міцність […]
Повсідались купочкою вірші, Крізь слова замріявши струну… Знов весна і мить «коби не гірше», І надія знову на весну. Повсідались вірші загадково, Нотний стан заповнивши в єстві, Боячись утратить бодай слово І без слів чекаючи нові. Повсідались вірші, наче діти, Мов на справжність давши мені тест – Благо, […]
В твоих глазах увидел счастье И отражение любви. Пусть не постигнет нас ненастье И будут солнечные дни. В твоих глазах восходит солнце И небо синее всегда, И лучик нежный на оконце -Твой взгляд. Счастливые глаза. В твоих глазах увидел море И в зной прохладой освежит, И с плеч слетают словно […]
Хлопчику, хлопче, несеш, мов свічу, історію. Станеш безсмертним – пізнаєш криваве таїнство, бо причастишся не тілом глевким Христовим, а сірим металом, що в горлі, неначе птах, зросте. Хлопчику, муже (торкався а чи жіночого стиглого лона?), не виполять, не зітруть тебе: доки наймення пресвітле твоє замовчують, сходиш знаменом (чи ж – […]
У очницю ріки западає колиска місяця. Він іде по воді – і від того вода тривожиться. Я легка і м’яка, що аж тісто із мене міситься. Затискаються в плоть дикі рожі, бинти і ножиці. І кажу йому так: «Хоч ламай мене, хоч печи мене». Розпиває мене він очима своїми темними. […]
АНГЕЛ Хтось хоче ангелів побачить неодмінно, Але для Бога зайва видима реклама, І я цим Бога не хвилюю безпричинно, Я знаю вірно, що мій Ангел – моя мама!
А ти така, як всі руденькі миші, Хвостом махаєш, робиш віражі, За твої ноги не стрілялися в Парижі, Поети не складатимуть вірші. Ти можеш собі їсти подорожник, Робити маски, наліпити вій, Та в ресторані молодий художник Не намалює на серветці профіль твій. Ти можеш обійти усі салони, Ти можеш собі […]
На сад червоний вечір наповза, У небі тане яструба політ, І пахнуть вишні, мов твої вуста, Щоки торкаються листочки ніжних віт… Всі твої тонкощі і тіні довгих вій В уяві я спроможний малювать, Наш стан закоханості, певно, вже такий, Що нам на відстані можливо розмовлять…
…Прячется до срока будущее где-то в медленно бегущем времени теченьи, видеть не дано нам будущее это в зеркала ночного тусклом отраженьи… Время отвернулось, стало безразличным, годы золотые нам вернуть не сможет, скука наполняет чем-то безграничным, чем-то безнадёжным ныне душу гложет… И порою мнится — смысла нет в надежде, разум подчинится […]