СЯЯЛА СОНЦЕМ ЛЮДСЬКА ДУША
Водій трамваю втомленим голосом
Мені розповідала про своє життя
І цей голос здавався зламаним колосом
І щиро закликав до каяття…
Мені говорила водій трамваю
Такі бентежні та людяні слова :
« Я дуже дитину свою кохаю,
Що від любові паморочиться голова»…
«Моя дитина – це плід живого гріха,
Котра народжена від одруженого чоловіка»…
І ця дивна жінка була несподівано така,
Немов це відкрита і вічна книга…
У кожному слові звучала сповідь
І каяття давніх таки гріхів,
Немов весняна, безмежна повінь
Трощила малюнок блакитних снігів…
Забута зустріч сьогодні воскресла
Спогадом давнім у просторі вірша,
Немов я побачив прозорі джерела,
Де сяяла сонцем Людська Душа…
***
Київ. 1973-2021роки.
Автор – Валерій Кучеренко.
ПІСЛЯМОВА АВТОРА: Цей вірш по датам створювався в 1973-2021 роках, тобто, 48 років, майже 50 років. Самому не віриться, що відбулась така несподівана поезія через 50 років як спогад про випадкову розмову з водієм трамваю в Києві на Борщагівці, яка тривала не бульше трьох хвилин… Я не дуже добре пам’ятаю обличчя цієї жінки, але пригадую її втомлений голос, міцні руки…Але найголовніше закарбувалось – сповідь молодої жінки незнайомій людині пізнім літнім вечором 1973 року. Мені було на той час лише 20 років. Але сьогодні цей спогад спалахнув яскравим та золотистим сяянням бентежної Людської Душі….
Автор публікації
Поет, драматург, художник, журналіст, мистецтвознавець, письменник, автор книги поезій-апокрифів "ГОЛГОФА ",
(Київ-2013), публікацій, картин, книг (історія України, філософія, архітектура, образотворче мистецтво).
Титул: Автор місяця (Червень 2021)
35 вподобань користувачів у червні
Титул: Яскравий коментатор
Титул: Небайдужий читач
9 коментарів “СЯЯЛА СОНЦЕМ ЛЮДСЬКА ДУША”
Як же тільки Гарно, Життєво та Щиро….
Спасибі Вам за цей твір, шановний пане Валерію.
Уявляю собі цю жіночку неймовірною красунею із довгою косою пшеничного кольору та блакитними очима… І так віриться, що Доля стала до неї добрішою.
Так часто буває, що незнайомі люди розкривають душу.Гарний твір, пане Валерій.
Дякую, пані Наталія! Мені важко пригадати обличчя жінки. Був літній вечір. Але її Доля закарбувалась на все моє життя. Минуло майже 50 років від зустрічі з цією жінкою….Тому вирішив опублікувати цей вірш про непросту жіночу Долю. Насправді це сюжет для оповідання або повісті. Треба подумати. .
Пані Ліза! Я погоджуюсь з Вами. Раніше я дуже часто бував у відрядженнях по Україні. І дуже багато життєвих історій почув від незнайомих людей в поїздах, а згодом ми знайомились. Я думаю, що інколи людині дуже важливо розповісти про своє життя та життєву ситуацію, яка викликає страждання. Вірогідно, що колись на підставі сюжету вірша напишу оповідання….
Спогади, – це відтворення нашого минулого.
Іноді болюче, іноді радісне. Ми переживаємо ці моменти знову та посміхаємося, хоча, іноді, ці спогади бувають занадто гіркими👍
Дуже проникливо…
Інколи легше відкритись зовсім чужій людини, ніж священника на сповіді…
Таке буває життя…
Валерий, очень красивые жизненные стихи! Проникновенные талантливые и очень добрые! Удачи Вам!
Буває людині для щастя потрібно це. І людина цим живе. Це той стрижень, який тримає її у цьому світі. Добре це чи не добре? В даному випадку мова не про це.
👍 І Ви гарно передали у творі цю суть.👍
Пане Валерію, як завжди неперевершено! Сповідь жіночої Душі дуже пронизлива. Не дивно, що вона й досі залишилася у Вашій Душі та проявилася таким мудрим, чуттєвим твором! Дякую, дуже вразило!!!