Ты мне так редко пишешь,
Во всем, полагаю, виновен февраль…
Раньше мог ждать часами,
Теперь и минуту потерпишь едва ль….
Все скупее, скупее становятся строки твои,
И все больше о жизни,
Почти ничего о любви…
Километры – не повод уйти вникуда.
Я ведь жду и надеюсь,
И ты, я прошу, ожидай.
В трубке только гудки
И их эхо, как гул в проводах,
А казалось, мы вместе
С тобою уже навсегда….
Я прошу, не теряй меня –
Время нельзя вернуть вспять.
Я прошу – только жди,
Ты же сам научил меня ждать…..
Автор публікації
Коментарі: 307Публікації: 19Реєстрація: 31-05-2021
Достижение получено 31.08.2021
Титул: Автор місяця (Липень 2021)
За публікацію “Я бы хотела тебя обнимать словами…”
69 вподобань користувачів у липні
Достижение получено 07.06.2021
Титул: Яскравий коментатор
Присвоюється користувачу, який прокоментував 50 і більше публікацій
Достижение получено 05.06.2021
Титул: Небайдужий читач
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій
4 коментарі “Ты же сам научил меня ждать…..”
Як же хочеться щастя для ліричної героїні твору! І аж боляче за неї. Чоловіки не завжди сприймають життя в цілому і розлуку зокрема так гостро, як представниці прекрасної статі.
Твір щирий та красиво написаний. Просто супер.
Как искренне, с тревогой в душе, невольно переживаешь за героиню .А ждать то не каждый способен, это как экзамен на прочность.
Наталю, як тонко та досконал Ви зчитали емоційний стан головної героїні! Ви абсолютно праві – зазвичай чоловіки набагато легковажніше переживають розрив. коли для жінки він “маленька смерть”. Дуже вдячна Вам за такий зворушливий коментар!
Лиза, Вы очень правы: ожидание – это настоящий вызов. который, увы, готов принять не каждый… Спасибо большое за то, что так проникновенно почувствовали все, что хотелось передать!