Натягнуло струни небо сиве ,
Дощик виграє свої акорди,
Рок важкий вихлюпує по шибі,
А то знов прелюдію мінорну.
Я не хочу хмуритись негоді,
І від квітів радість переймаю,
Як вони радіють кожній краплі,
Треба й нам любити ,те, що маєм.
Що ж не вічна сивина у неба,
І веселкою колись покрасить скроні,
Його сльози – це благословення
Їх стою, збираю у долоні.