***
Сильні ліки – твоя усмíшка.
Тільки ж вóна – як чорна кішка,
Як кордон поміж днем і ніччю,
Перейти який – навіть річі
Я про це завести не смію,
Й відшліфовую кожну дію.
Й знов – чекаю, і знову – рвуся.
Та все більше чомусь боюся
Доторкнутись твого бальзаму
Й увійти до… чужого храму.
***
П’ю твій усміх. І знову гасну.
Бо чи для мене ця мить прекрасна?
Бо чи для мене крізь хмари сонні
Пірнають зорі в твої долоні,
Гойдають місяцю роги гострі?
…Ти навіть в сні вже не ходиш в гості.
Та я й не жду вже зовсім нічого…
Дивлюсь лишень, як на силу-Бога,
На твої іскри в очах блакитних,
На даль, комусь щедро так відкриту.
3 коментарі “без назви”
гарно
Дуже-дуже близкі мені ці сповідальні строки, сумні та щемливі. але такі інтино-осбисті…Дякую за красу мови, образів та щирість відчуттів
Поетично, щиро, сповідально