“Поема”
Я
не терплю прощання, бажаю лиш зустрічей,
Коли
світ замалий, щоб сховати свої почуття.
Я
не терплю прощання, хтось скаже: “Кохання – лиш пустощі», –
Та
й не вірить цей хтось в існування на Марсі життя.
Та хіба не існує того, що невидиме оку?
Хіба можна перечити тому, від чого так серце
тремтить?
Я не вірю у це, як не вірю і в долю жорстоку,
Якщо
просто лукавлю, хай з уст більше слів не злетить.
Я не знаю чи завтра настане. Нехай це хвилює
Не
мене, а когось, хто за спиною день свій несе.
Та кохання так вперто свої візерунки малює,
І
не знаю вже що мою душу ту грішну спасе.
Я
не раб, не кріпак, підкорятися зовсім не вмію,
Маю норов для цього занадто жорстокий й
лихий.
Та
тобою я наче вином тим багряним хмелію,
Тим
вином, що по венах тече й має присмак гіркий.
19.10.2021.
#поема
Автор публікації
Титул: Вибір видавця (Лютий 2020)
Титул: Небайдужий читач
