Хотілося власного ходу буття,
Як дивний роман без підказок зозуль,
Та тільки мрійливість є часом в’язка́,
Болото затягне… у пащу спокус.
А простір так любить мінливість живу,
Поспіти б за плинністю долі ураз,
Тримати у скрині розквітлу весну,
Хіба це життя? Незворотний міраж.

2 коментарі “Болото”
Хто така людина? Піщинка у Всесвіті.. Здається, ми просто не можемо сприймати світ інакше, відкинувши обмеження…
Розумні та правдиві рядки!
Дякую Наталія за такий гарний коментар.