І скільки вчитель не їздив по світу,
Скільки не бачив людей жорстоких,
Скільки не чув промов і порожніх слів,
Не переставав дивуватися:
«Адже прекрасно тільки там,
Де людяність. І як може людина розумна,
Та ще й маючи вибір,
В її краях та й не поселитись?
Але де вони – люди розумні
У наш час занепаду,
Ворожнечі й ненависті?
Царства мають бездушних правителів,
Народ мислить лише про наживу,
Мудреці давно в могилах сплять,
Звір Ці Лінь зник і від людей ховається,
Бо вб’ють, навіть не спитавши себе
Навіщо?
Бо час такий,
Що той, хто позбавлений людяності
Не може довго лишатися в бідності,
Але щастя не знайти йому.
Бо хто людяний,
Тому людяність в насолоду,
А мудрому ще й
Приносить користь…»