Житомир — це серце давнього Полісся,
Де шум лісів і річка повновісна.
Де казка дихає крізь млу і роси,
Де предків шепіт — вітром у покоси.
Тут кожен камінь — пам’ять поколінь,
І кожна вулиця — мов хроніка століть.
Тут небо синє, свіже, як ранкове диво,
І душу гріє місто — щиро і грайливо.
Тут пахне липа в серпні золотому,
І дзвонить серце, коли йдеш додому.
Бо Житомир — не просто житній край,
Це — спокій серця, особистий рай.
Тут світло рік за роком нас єднає,
І місто мрії крила нам тримає;
Любов до нього в серці не згасає —
І кожен крок додому повертає.