Мій Ангеле, важка я підопічна.
За що, повідай, вибрав ти мене?
Все тлінно, все в житті мине.
І знов виходжу я на полосу зустрічну.
Мій Ангеле, у тебе сто облич.
Леліяв ти мене ніжністю мами.
Пробуджував любов її устами.
Душа матусі проростала в кожну річ.
Згадаймо, Ангеле, коли безмірне зло
В людській подобі ставило тенета,
Лиш вірність подруги усунула лабети.
А хтось казав, що просто повезло.
Я знаю, Ангеле, коли безмежний біль
В клітині кожній – лезом і голками,
Тримав ти руки чоловічими руками.
І біль вщухав поволі, мимовіль.
Ох, Ангеле, у тебе личко є
Дитяче, чисте, те, що пахне Богом.
Коли здавалося, що за найближчим рогом
Кінець … Дитя волосся гладило моє.
І відступали смерть, і біль, і щем.
Ви, Ангели, народ, мабуть, терплячий.
О милий Янголе, ти від знесилля плачеш?
А нам тут сльози твої падають дощем.
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
