Із вечором на крилах у любові

Знов линуть колисковії рядки –

Так ніжність дарувати в кожнім слові

Лиш можуть українськії жінки!

 

Глумились над красунями татари,

В неволю обертаючи роки:

Гарем, немов тяжка небесна кара, –

І це пережили́ тоді жінки.

 

Усе було в тяжкій жіночій долі,

Війна косила просто на очах,

А скільки було витягнуто з поля

Солдатів на жіночих цих плечах!

 

І голоду страшна і чорна паща

Усіх переминала на кістки…

Та витримали з вірою у краще –

Це наші українськії жінки!

 

Із горем, що від чорного тюльпану,

І кожен чийсь невиправдний крок –

В молитві все затягувались рани

На серці у вкраїнських у жінок.

 

Косу заплела – і в широке поле,

Між тим – корова, гуси й знов зірки;

Назавтра сапа, сіно… Чуєш, доле, –

Це наші українськії жінки!

 

Настане мить і пісня озветься

До неба й трав, мов лагідний струмок.

Сльозина непомітно навернеться,

Як чуєш українських ти жінок.

 

… І інша часом котиться сльозина

Від болю, що запікся за роки,

І плаче поряд злякано дитина –

Й це знають українськії жінки.

 

Засяє день – і погляд заясніє,

У вишивку іще один стібок,

Бо душу українську вкласти вміє

У ружі й мальви кожна із жінок.

 

А може від нестатків – до чужи́ни

Сеньйорі в найми, може, й «хазяям».

І ці вдається витримать хвилини

Вкраїнським обездоленим жінкам.

 

Усе знайдуть їх руки роботящі:

Безмежжя бурякове по рядках,

Життя чужого виморені хащі…

Печать якась на дивних цих жінках…

 

Буває й так: як кажуть, від любові

Синіє знак, бо ж є чоловіки.

І біль зі злом у кожнім-кожнім слові –

Прощають все вкраїнськії жінки.

 

Смачні сюрпризи, солодощі, страви –

Все до ладу, немов в найкращих снах.

Чого ж іще вишукувать лукаво

На цій землі у змучених жінках?

 

Вони ж самі будують і навчають,

Перуть, мовчать, сміються, навпаки,

І все-таки по-справжньому кохають –

То правда, незвичайнії жінки!

 

Чому ж отак? Народжуються люди,

Всміхаються світанням й до зірок,

А потім розпач рве нестерпно груди

В красунь отих, у наших же жінках!

 

Вкраїнонько, забута Богом мамо,

Зіпнись на ноги, вмийся у ріки –

Чекають цього кинуті віками

Матусі й сестри, доньки і жінки!