Сорочку доньці мати вишивала
Ще ранньої, досвітньої пори.
В нитки шовкові душу виливала,
Щоб грали, мов веселка, кольори.
Червоний – то кохання незрадливе,
Зелене листя – щастя у сім`ї,
Жовтогарячий, щоб була щаслива
І біди обминали дім її.
Проходить по сорочці й чорна нитка,
Та тут її найменше є, аби
В житті не знала донечка-лебідка
Ні горя ні печалі ні журби.
Блакитна нитка – ніжність волошкова:
Ці квіти на тканині розцвіли,
Щоб донечка завжди була здорова
Та добрі люди поруч з нею йшли.
На полотні горять барвисті квіти,
Немов живі, дарують цвіту жар.
Дарунку має донечка зрадіти –
У нім увесь букет вкраїнських чар.
Вдягне новеньку свіжу вишиванку
Дівчина й мамі вдячність принесе,
Що недоспала ночі, шила зранку
Сорочку, що миліша за усе.
Піде по світу горда українка
Через безсмертну славу й забуття:
Спочатку це дівча, а потім – жінка
Сорочку пронесе через життя.
На сонці будуть барви квітів грати
І розповість бабуся на зорі
Онукам, як сорочку шила мати
Їй о досвітній вранішній порі.
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
