Скажи, матусенько, чому все так частіше,
В бентежних снах чомусь в дитинство я біжу?
Колись так мріяла лиш вирости скоріше,
А ось назад, на жаль, вже стежку не знайду.
Я знаю, донечко! Так, так! Ти вже доросла!
Колись я радила тобі: “Не поспішай”!
Адже дитинство – це пора, де все так просто!
Де просто літній дощ.., веселки диво-грай.
Чому ж не вірила словам твоїм, матусю?
А зараз, ось з очей вже котиться сльоза.
Дозволь до тебе, як раніше, пригорнусь я,
А ти мені знов заспівай про ті літа.
Мене в дитинство запроси, хоч ненадовго!
Ну то і що, що вже замі́жня? Не дитя!
Візьми за руку та зігрій, бо прохолодно,
І поведи стежками нашого життя.
Звичайно, донечко! Так, так! Лише́ дай руку!
Я відведу тебе в минуле крізь роки́!
Де не було колись між нами ще розлуки,
А ти зійшла до мене з божої тропи.
Ми разом поруч йшли по цій земній дорозі!
Тебе, рідненька, берегла від всіх негод.
Благословляла кожен крок твій, та не в змозі
Час зупинити. Він немає перешкод.
Лиш не сумуй! Гони жалі зі свого серця!
В своє дитинство ще повернешся не раз!
В очах дітей його побачиш, мов в озерці,
І з ними пройдеш ще його солодкий шлях.
А я тут поряд! Зовсім близько! Кілька кроків!
Мене ти зна́йдеш всюди, де б я не була!
І скільки б там тобі не виповнилось років,
Для мене за́вжди ти – малесеньке дитя!
Тож, йди до мене, дай сльозинки твої витру!
І хай назад немає більше вороття.
Твою печаль нехай розвіє теплий вітер,
Адже попереду ще ціле майбуття.
16. 10. 2019 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Картинка з інтернету
Автор публікації
