Вже осінь дихає мені в потилицю,
Й на скронях проступає сивина.
Все нижче й нижче моя гілка хилиться,
Не віриться, що покида весна.
Летять роки записані в історію,
Течуть струмки, не вернуться назад.
І всі трактують крафтову теорію
Про вічний і квітучий сад.
Спішить годинник квантовими сходами.
Все швидше й швидше крутиться земля.
Вмирають спогади зі зниклими народами,
Щоб забуяло навесні нове гілля.