Для голосування необхідно авторизуватись

Прозріння

Мені здавалося, що наші долі,
немов суміжні в полі дві тополі,
Віти яких вже міцно так сплелися,
Неначе ми навік обійнялися…

Але прозріння веснянИм дощем
ЗалИло в душу мою гострий щем,
НезгОда звисла журавлів ключем
Я при тобі росту диким плющем…

Гризе сумління, мов по стовбурі різцем,
Себе з корінням хочу вирвати живцем
І хоч лишаються болючі рани,
Зриваю з тебе рук своїх ліани,
Нема уже таким обіймам шани,
Які тебе тримають, мов кайдани…

Тепер ти зможеш простягнути вище віти,
Зібрать в долоні усі зорі-самоцвіти,
Тягнись, мій янголе, хоч до небесного світила,
Дай Бог, щоб крону лиш тобі не обпалило…

А як же буйно квітли наші квіти,
Швидко, на-жаль, зів’яв дар Афродіти,
Якщо їх вітром рознесе по світу,
Я всеодно зберу ті сухоцвіти.
Бо, навіть, коли стану сиво вбрана,
Серце звучатиме величністю органа
Про те, як мріяла тобою буть кохана….

11.05.2022

2

Автор публікації

Офлайн 1 місяць

Alinka_Ukrainka

17
Коментарі: 0Публікації: 11Реєстрація: 17-05-2022

Бронзове перо

Достижение получено 18.05.2022
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій