Для голосування необхідно авторизуватись
okХолод такий, що вмерти.
Світ крізь діряве дно
Витік, а по четвертій
Створений буде знов.
Ще одна ніч безсонна,
Ще за вікном вода
Падає. Ще ікона
Тихо в рушник рида.
Дивишся в скло віконне –
Хто ж ти тепер такий,
А хлопченя з ікони
Тулиться до руки..
Кольору сонця очі в ромашки, Вона підморгнула лукаво йому І переповнена квітонька щастям Всміхалась замріяно.Може тому Усе їй здавалось казковим і світлим, […]
Да, я ревную вслепую, не зная врага, Да, я готова к тебе просочиться под кожу, Да, я готова всегда говорить тебе “Да”, […]
А ціпочок срібний-срібний Взяв до рук холодний Січень, Стукне-грюкне сильно ним, Сиплеться біленький сніг На ялинки та берізки І вербички біля річки. […]
Зажурилася калина: -Як я цвісти буду, Коли втратила Вкраїна Стільки свого люду. Пелюсточки ніжні білі Я зроню на трави, Наче слізоньки гіркії […]
2 коментарі “***”
Як проникливо, мурашки по шкірі, дуже особисто-сповідально, в деталях криється така глибина переживань, душевних страждань до майже врати свідомості і надії… Але ні, о 4 можна буде знов вокреснути як Прометей…
Надзвичайно глибоко та поетично з елементами символічної містики. Це бентежний Світ людської Душі. Є глибина філософських роздумів. Довершена поетична форма. Вражений