Знову вітер…На небі чорні хмари…
Десь далеко-блискавка і грім…
Чи Земля ця заслужила кари?!
Світ, неначе, зовсім вже здурів…
То палючим сонцем обпікає,
То холодний дощ, що не вщуха…
А душа десь спокою шукає…
І зів’яла квітка…Геть суха…
Ну чому, скажи, могутній Світе?!
Чому так не весело тобі ?
Маєш ти від щастя лиш радіти,
А схиляєш голову в журбі…
Наче плачеш…Сльози ці дощами
Кожен вечір падають з небес…
Та не плач ти темними ночами…
Хоч я знаю, що тяжкий твій хрест…
Не здавайся, мій могутній Світе!
Кожен за плечима мав гріха…
Та навчись дрібницям всим радіти…
Хай твоя гірка печаль втиха…
Захисти дітей своїх від кари!
І тяжкі хвороби забери!
Хай розсіються на небі чорні хмари,
Нам погоду гарну поверни…
Щоб світились очі лиш від щастя…
Місця щоби смерті не було…
Ти прости нас, Світе!Не знущайся…
І добра даруй нам джерело…