Цієї ночі
“Сонечки”, “Заї” і “Котики”…
Всі ми чиїсь наркотики.
В місті, пропахлому димом,
Де всі ночують не з тими.
Як ти назвеш сьогодні
Ці дві мої безодні?
Зорями? Вікнами? Просто Очима?
Хочеш – пірнай. І залишмось чужими.
Хочеш, прикинемось зрячими?
Здуру під небом розплачемось,
Міцно зчепивши пальці,
Як в мелодрамах коханці?
Хочеш, прикинусь ревнивою?
Зрушусь на тебе зливою?
Буду скандалити, зраджу сама…
Втім, яка зрада?! Любові ж нема.
Тільки тепер уже, звісно,
Щось виправляти запізно…
Тож давай, недружним дуетом,
Як коти, затягнем куплети.
І я стану твоїм скрипічним
Музо-ключиком, символічним.
Розірви всі старі мої ноти!
І співай мене, як ніколи доти!
Заламай мені руки за спину.
Рань. І лікуй в ту ж хвилину.
Зітри мій номер. Переплутай ім’я.
Спокушай і души, як едемська змія.
Зарази своїм ядовитим укусом
І будем повзати разом містом.
А знаєш… Хочеш… Чого ти хочеш!??
– Тебе.
– Завжди???
– Цієї ночі.
Автор публікації
