Вдих. Видих. Та, мабуть, це сон
Король задоволення всівся на трон.
Скеровує жестом, наказує тілу,
Щоб кожна клітина у ньому зомліла.
Вдих. Видих. Це марево ночі
Заплющує силою стомлені очі.
Заплутує розум. Свідомість руйнує.
На свій власний розсуд картину малює.
Породжує слайд і карбує навіки,
Що видно усе крізь закриті повіки.
Знесилює. М’якістю сповнює жили.
Емоції знову сплелися, згрішили.
Ілюзія опору вуаллю спадає,
Рука усі впадини ще пам’ятає.
І струмом проходоить, у скронях вирує,
Своєю миттєвістю сліпить, чарує.
Тривожить, бентежить і вмить вимикає.
До самих глибин лоскоче, торкає.
Від шелесту губ, від прогину брови
Повіяла пристрасть, дмухнула. Лови.
Злетіло, здійнялось і тихо сховалось,
Немов причаїлось…..Ну, ось, дочекалось…
Зірвалося вниз і каменем впало,
Усе на шляху, сколихнуло, зламало.
Вдих. Вибух. Розірвало й накрило
Та вщент спалахнуло і ніби зотліло.
Та тільки повітря спасенний ковток
Роздмухав емоції збляклий комок.
Видих і вдих, зітхання, вагання.
За скло запроторене кволе бажання.
І пальці напружено потяг тримають
Та ледве… ще трохи… усе, відпускають.
Вдих. Треба дихати. Пульсом аорти
Стукає серце так близко, навпроти
Дотик. Шепоче, а потім він стих
Дихати, дихати. Видих і вдих.
Автор публікації
