Ти відчуєш мене, коли місяць опівдні зійде
Коли краплі дощу будуть стиха в долоні лягати
Коли музика вихрем підхопить тебе, поведе
Коли сон-емігрант буде вперто валізи збирати
Ти згадаєш мене, коли знову не схочеш піти
Коли руки шукатимуть сплутаний локон волосся
Коли вітер здійметься й змішає два різні світи
Ти згадаєш мене, хоч не раз вже забуть довелося
Ти побачиш мене у порожньому схилі небес
Де дірки, як роти, замість звичних химерних зірок
Щось, гукають, кричать, наче знову бажають чудес
І де місяць-безумець так зненацька натисне курок
Ти почуєш мене коли час трохи збавить свій рух
Коли стрілки весни перескочать крізь осінь у літо
Коли спрагою сповниться твій перевернутий дух
І багряне повітря буде змушене злегка тремтіти
Ти захочеш мене коли душу оголиш на сором
Коли слова не досить, щоб прикрити їй голе плече
Ти торкнешся мене і думки самовільно, мов хором
Щось простогнуть тобі із надривом, що аж запече
Позовеш ти мене бо несила уже опиратись
Бо ти хочеш відчути це хоч би іще один раз
Твої очі в цю мить будуть щиро і тихо сміятись
Так, це воно. І забутий слід болю погас
Тобі добре зі мною ти тремтиш і звичайно хмілієш
І ця мить огортає, тримає. Це морфію порція
Ти без мене – не ти. Ну нарешті ти все зрозумієш
Так, це я, твоя вічно заблудша Емоція.
Автор публікації
