Дзвеніла тиша, мов перед грозою.
Напруга в ній – хоч ріж її ножем.
І ті слова, несказані тобою,
Навік застигли в часі міражем.
Ховаєш погляд, ніби сліз не бачиш.
А я їх стримати вже навіть не берусь.
Таку байдужість, ну, хіба ж пробачиш?
Але й брехні не менше я боюсь.
Ніхто не винен, просто так вже сталось.
Насильно милою не будеш все одно.
Розмова непочатою зосталась.
Сміливість – то не кожному дано.
Анна Корольова
11.11.2019