Для голосування необхідно авторизуватись

“Вечірній діалог”

Жевріє вечір. Сонце в нивах
Вкладає спати промінці.
На зміну йде зоря цнотлива
І гладить ніжно по руці.
А я стою і мружу очі…
Здається трохи… й полечу.
Туди, куди вже кличуть ночі.
Я тут набулась досхочу…
Зоря ж шепоче: – Ще зарано.
Не час. Не місце. Схаменись…
– Я так втомилась. Ниють рани.
В важкі кайдани дні сплелись…
– Повір мені. Я все це знаю.
Недарма ж я дивлюсь згори.
Вночі – в віконце підглядаю,
Вві сні нашіптую: “Гори…”
– Так ось чому, я прокидаюсь,
А в серці вогник гомонить?
Й того зігріти намагаюсь,
Чиїм ім’ям душа бринить.
Але ж чому, скажи, не можу
Я розпалити все, як слід?
– Не варто битись в огорожу
До тих, у кого в душах – лід…
Ну зрозумій же! Відкрий очі!
Не всіх можливо обігріти.
А лиш того, хто сам захоче
Горіти разом, а не тліти…
Тож подорослішати час.
Горіти варто! Як і жити!
Живи! Поки вогонь не згас…
Й приходь колись погомоніти…

Анна Корольова
08.07.2018

1

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Анна Корольова

106
Коментарі: 0Публікації: 46Реєстрація: 11-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 11.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій