Я би мала тебе ненавидіти. За всі вчинки, що ніде подіти. А бажання мовчанням поранити Я не можу ніяк зрозуміти… Намагалась тебе ненавидіти. Бо втомилася вже шаленіти Від думок, що їх швидкість не збавити, Й серце біль вже не може терпіти… Я б хотіла тебе ненавидіти! Й жити далі без […]
Daily Archives: 12.08.2020
74 posts
Все життя – це подій коловрати. Ми їх змушені подолати. Є часи щоб зустрітись й любити. Є часи щоб прощатись й страждати. Я не перша і не остання. Всіх під час випробовує доля. Кожна рана – це свідок кохання. Кожен шрам – загартована воля. Ще жива – отже, мушу змагатись. […]
У вікно барабанив дощ, напуваючи землю, яка вся аж розбухла від небесної щедрості. Все навкруги було похмурим, не привітним, мов тужило разом зі згорбленою жінкою, що схилилась над ліжком своєї доньки, яка вкотре заметалась на білосніжній постелі. – Все гаразд, моя ластівко, – тихенько зашепотіла мати, втихомиривши і знову вкривши […]
ЇЇ ДІМ Олена більше всього на світі хотіла, щоб мама нарешті перестала опікуватись нею, мов малою дитиною. В 16 років її подруги вже давно жили своєю незалежністю, а їй доводилось щодня звітувати про кожен свій крок. – Це все через те, що у неї немає власного життя, – жалілася […]
Тетяна сиділа в кафе, святкуючи свою незвичну дату – коли стала не потрібна тому, хто для неї був сенсом її життя. Вона кожного року святкувала це не за келихом вина, а за філіжанкою кави. Щоб нагадати собі – більше ніколи не п’яніти від оманливих мрій, натомість, щоб життя ставало […]
Народе мій прада́вній, віковічний! Століттями стоїш на рубежі між різними світа́ми непомічено і вкотре балансуєш на межі… Твоє коріння глибоко сяга́є доісторичних, незапа́м’ятних часів, коли в лісах ще мамонти блукали і ту́ри* випасались між полів. Бізони, зубри й, навіть, носороги жили колись на древній цій землі… На Борисфені* ще були […]
Я висушую собою все живе, Бо любов нанизую на сміх. Я – емоція, котра вбиває все! Я – ГОРДИНЯ! Найстрашніший гріх! Малодушний? Тож, іди, я обійму. Нам з тобою по дорозі у нікуди. Не лікуйся родинного шляху, З нами завжди будуть НЕДОЛЮДИ.
От, лише мить і відгуло… Усе! Пройшло, прошелестіло, Снігами випало воно На скроні, на чоло та вії – Життя… А наче вчора всі живі й щасливі.
Знай, у тебе є лише ТИ! Тож, сміливо спалюй мости. Не читай паршиві листи, Що не в змозі тебе спасти. Відчайдушно рубай хвости Глухим, що не чули: “Прости”… В мить, коли проти тебе світи, Перед кожним чоло не хрести. Знай, у тебе лишаєшся ТИ!
З дитячої кімнати донісся плач, який заповнив всю квартиру – це в такий спосіб малюк намагався привернути до себе увагу мами. Так і сталось, молода матуся, на ходу витираючи мокрі руки, кинулась до малого, схилившись над його ліжечком. – Сонечко моє, ти вже прокинувся, радість моя, – защебетала Дарина біля […]
(не вигадана історія) Наталя сьогодні, нарешті, позбулася свого шанувальника, але, чомусь, на серці не відчула спокою, оскільки вуста ще й досі пам’ятали той поцілунок двохлітньої давності, такий сором’язливий і водночас такий палкий, що при одній згадці про це защеміло серце… Наталя змушена була переїхати до села, адже смерть батька підбила […]
Можливо й не посяду світських лав… Та по великій суті, не велекий – то провал Трава, ж до зорів не зросте… Та й місяць трав цих не черкне Не осягнуть і рівня геніїв усіх сторіч… Лишень у травах гляну у зірки – їхніх облич В них сховаюся тихенько… Спогляне місяць […]
Ночь вступает в свои владения, Опустив Мрак, не на одно мгновение. В доль улиц тьма роспостраняясь, Поглощала всё – особо даже не стараясь. Утопив в тени: скамейки, клумбы и столбы… Издаль остановился, увидев свет чужой волшбы: “Кто такой?!” “И почему на моем пути?!” В замешательстве не понял Мрак от чего […]
Жевріє вечір. Сонце в нивах Вкладає спати промінці. На зміну йде зоря цнотлива І гладить ніжно по руці. А я стою і мружу очі… Здається трохи… й полечу. Туди, куди вже кличуть ночі. Я тут набулась досхочу… Зоря ж шепоче: – Ще зарано. Не час. Не місце. Схаменись… – Я […]
Четвертий вже десяток розміняла. Не знаю на якім лишу я решту… І майже все я на свободу обміняла. Жагу до волі – не піддам арешту! Усе життя мене, як фотокартку, Всі намагаються затиснути у рамки. Для мене це – як ніж по рукоятку, І раз за разом склеюю уламки… За […]
Лило как-будто из ведра. Подули сильные ветра, Согнулись ветви по-полам Сотворив в коре излам. Так гудело и стонало… Земна стихия бушевала! Листок держался из последних сил И позиции свои не изменил. Но подул раз, второй и втретё Сдул листок, коварный, ветер!
Скінчився день. Сідає вечір. Накину легкий светр на плечі. Піду пройдуся… Й наодинці, Мов на кінцевій на зупинці Замислюся… Куди йти далі? Аби подалі від печалі. А де це? Може в казках, мріях? Чи сподіваннях та надіях? Напевне… Так в житті буває, Що спокою душа не знає. Але шукає… Скінчився […]