Куди тепер іти, скажи, коханий?
В безодню сірих днів чи в рай?
Про це я думаю не день – роками!
Нарешті з вуст злетіло:” Прощавай!”
І спалено мости останні.
І я тону у морі самоти.
Нелегко, кажуть, жити без кохання.
Найважче ж- це кохаючи, піти!
Думок на тему “Спалені мости”
Зворушує. Особливо останній рядок.
До речі, лірична героїня мого вірша “Любов і гордість” теж пішла кохаючи, що було дуже важко і болісно.