У синіх хвилях морських, півпрозорих,
Ховається десь у глибинах води
Погляд ласкавий, зеленоокий –
За горизонт він все вабить, манить.
Не зустрічала ніколи світанки,
Й майже не чула спів солов’я,
Тихо над нею гомонять рибалки, –
На дні морському чатує вона.
Їй все цікаве – усе, що довкола,
Все, що на хвилях бачить нове,
Тільки ніколи вона не дозволить
З моря забрати, що її є.
Оберігає морське своє царство,
Не потрапляє на очі людей,
Тут лиш для неї усе це багатство,
Хоч і живе в задзеркаллі тіней.
Лиш тихо вечір торкнеться до хвилей,
Місячний промінь ляже на дно,
Ніби царівна з казкового краю,
Вирине з піни вона повільно.
Ледь тихо пісню свою заспіває,
Сидячи там, на старому човні,
Що то з’являється, то знов зникає,
В теплій, яскравій та синій воді.
17.07.2018, © Анна Силка
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
