Сонце встане і день почнеться
І розвіються всі думки.
Те що щирим вночі здається,
Вранці зникне як сніг з руки.
Те, що пошепки ми сказали,
Важко в голос перенести.
У той шепіт ми душу вклали
Серед темної темноти.
І отак ми ночей чекаєм,
Щоб за склянкою молока
Чи гарячим і терпким чаєм
Розпочати не здалека.
Щоб промовити чи спитати
Те, що самі відклали вбік.
Те, що так нам хотілось знати
Не один уже й може рік.
І нехай ми не те почуєм,
Що так прагнем уже давно.
Та нарешті тоді збудуєм
Свою рибу у доміно.
А на ранок усе зітреться
Й тільки осад на дні душі,
Що колись таки відізветься
У нежданій для нас тиші.
Ніч чекає свого світанку.
День у небі чека зорі.
Й кожне слово звучить до ранку
Наче сповідь у вівтарі.
25.05.18
Автор публікації
Коментарі: 1Публікації: 7Реєстрація: 23-10-2018
