Для голосування необхідно авторизуватись

Йокай з Папірянського кладовища

Прикипівши до слухавки я стараюсь навіть дихати тихо. Тільки мирно поскрипує ручка. Намагаюся встигнути записати все. Мій співрозмовник на тому боці дуже хвилюється і явно відчуває себе не комфортно. Та все ж таки вперто доводить розповідь до кінця… Подруга попередила про цей дзвінок. Не всім ми воліємо ділитися. Боїмося насмішки знайомих і близьких, а може самі себе, або того що бачили…. Хлопець поділився історією своєї бабусі, але мені здається що розповів не все… залишив щось за кадром..

Те що хвилювало його особисто.. Побачимо, можливо спілкуємось не останній раз, ну а поки історія його бабусі..

Бабуся в молодості працювала на Папірні, а жила у Верлоці. На той час пройтися пішки від села до села взагалі не було якоюсь проблемою. Транспорт був розкішшю, а не засобом пересування, тож бабусі, на той час молодій дівчині, доводилося іти велику відстань ще й повз папірянське кладовище. Вечорами то було трохи моторошно та молоді комуністи проповідували атеїзм, ні Бога, ні чорта не боялися, тож начебто спокійно мали дивитися на такі речі.

Таке відношення до часу було і в нашої знайомої, аж доки…Одного дня вона сильно затрималася на роботі, якісь звіти чи заготівля, вирушила додому десь близько опівночі. Втомлено пересувала ноги розмірковуючи про щось своє, буденне, аж поки не ступила на дорогу паралельно паркану кладовища. Ось тут наша панянка відчула дивний лютий холод що окинув її спину і водночас палив не гірше вогню. І ще відчуття чийогось недоброго погляду. На рівні інстинктів дівчина обернулася. Далеченько від неї, на дорозі стояв силует в білому. Чи то сукня, чи то сорочка, було не розібрати. Довгі, чорні, розпущенні коси зміїлися по вбранні. Обличчя здавалося здалеку одною суцільною плямою. Можна було б прийняти силует за звичайну радомишлянку якій стало жарко літньої ночі та вийшла погуляти.Та тут вона почала рухатись. Ні не йти, а пливти до дівчини з неймовірною швидкістю. Панночка зірвалася на біг, серце калатало, спину палило, і тваринний, забобонний страх скував горло… Не крикнути, не врятуватися… Єдина думка що осяяла дівчину. «Отче наш»… Той, що вчила в дитинстві бабуся, той що не дивлячись на комуністичні ідеї іноді, під ковдрою читала і на душі ставало легше. Як долетіла до кінця паркану цвинтаря, не помітила. Але тільки ступила за його межі, ноги самі зупинилися. Тіло повільно і проти волі обернулося назад. Той жах що чекав її не передати словами. За декілька сантиметрів від обличчя висіла в повітрі ВОНА .. Бліде, застигле, неприродне лице. Руки, як крила розведені в сторони з нереально довгими пазурами. Волосся!!!!! Волосся проти будь-яких правил земного тяжіння плавало в повітрі. І очі з вогняними зіницями… Рот не рухався, але наче відусюди звучав дикий регіт і в голові дівчина почула примарний голос « Ага!!!!Знаєш що читати». Потім потойбічний сміх і примара зникли.

Різко зазвучали нічні пташки, копошилися комахи, їжак йшов по своїм справам. Тепла літня ніч удала наче нічого не було. Не було могильного холоду, не було жахливої примари..Панянка бігла не озираючись, не зупиняючись. Дорога додому зайняла лічені хвилини. Стукала і грюкала у двері й вікна. Вибила шибку, а потім впала на порозі. Перелякані батьки занесли на руках напівпритомну дочку до хати. Та зрозуміти що з дитиною змогли тільки через два дні. Дівчина весь час мовчала і тільки беззвучно читала молитву. Ні про які походеньки вночі повз кладовище більше не йшлося. Звільнилася і залишилась в селі. Папірянську примару більше ніколи не бачила, та наважилася розповісти цю історію дітям і внукам вже будучи дуже старою…

Що ж то було? Одні кажуть що привид, інші що Мара, але я слабо вірю… Мені от зразу згадалися японські міфи. Є у них такий йокай (дух) Юкі Онна. Сніжна жінка. В білій сорочці з довгим чорним волоссям несе вона з собою холод і смерть. Мало хто переживає зустріч з нею. А ви як вважаєте? Хто вона? Папірянська примара…

3

Автор публікації

Офлайн 1 тиждень

AnnaMoz

18
Коментарі: 0Публікації: 10Реєстрація: 14-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 14.09.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій