Для голосування необхідно авторизуватись

Хазяйка Радомишльських лісів

Ліс захисник Радомишля. Його годувальник. Він стоїть за нас стіною вже не одне тисячоліття.  Наші предки вміли з ним домовлятися, а ми… Ми просто живемо,користуємось, сприймаємо як належне. Але чи все ми знаємо про наш ліс? Чи  зі всіма його мешканцями ми знайомі? Можливо за цими зеленими, оповитими сизою димкою, стінами ховається хтось древній, могутній і не завжди привітний…

Подружка моя переїхала в Радомишль досить давно. Тут народилися діти, тут чоловік, рідня, друзі… Можна сказати пустила коріння. Та з місцевими легендами мало знайома, тому списати те, що з нею стався такий собі  на ефект «наслухалась от і ввижається» навряд чи можна… Тож, дружною компанією, моя подруга з друзями та родиною вирушили до лісу на «тихе полювання».

Був то 2014 рік і наче вдався він грибним. Весела гурьба розібрала інвентар і потихеньку почала розбрідатися по території. Поступово галас затихав лиш іноді перегукувалися один з одним. Подрузі в той день не щастило… Гриби попадалися то маленькі, то червиві.. Вже думала завертати до машини. Як раптом побачила Його!!! Білий гриб, ідеальний красунчик, гарненький як з дитячої книжечки казок.. Та тільки підійшла за кілька метрів побачила ще один, такий самий, наче робили на одній фабриці… Потім ще один і ще один . І мабуть ще один, бо азарт затьмарив розум і  коли прийшла до тями то зрозуміла що не знає де вона, куди йти. За спиною замість стежки – тільки кущі…Голосів не чути, дерева шумлять.. І ось тут моя подружка зрозуміла що жарти скінчилися. Заблукала. Кликала ніхто не відзивається, шукала дороги, не може знайти.

Тільки ліс ставав все похмурішим, дерева все вище, а настрій все ближче до паніки. І ось коли вже відчай геть накрив мою подружку з вузенької стежиночки, по якій видно ніхто давно  не ходив, виходить бабуся.. Але яка то бабуся  « Ніс во!!!!» показує подружка якийсь величезний гак  замість носа « За спиною  кошик на ременях повний гробочків і всі як один. Я такий у бабці в селі бачила. І головне, що мене здивувало, сіра домоткана спідниця з візерунками по краю. Ну справжня Баба Яга!!!» Моя подружка аж кинулася до неї з плачем « Бабуся допоможіть». «То ти, доня, може загубилася?» -хитро прищуривши очі  і ховаючи посмішку  сказала бабця «Та-а-ак» – схлипує подружка «Ну то добре. Я тобі допоможу. Оце бачиш стежку за собою» – подружка обертається і дійсно. Серед кущів іде гарненька стежечка, як не помітила її раніше, не зрозуміло « Іди нею прямо, не обертайся, як дійдеш до ярку, перейдеш його .

Там за ним зразу ж людей почуєш, таку то кличуть» і називає ім’я подружки. « А там до Радомишля швидко доберетесь. Іди-іди.» Подружка й пішла. Та раптом згадала що не подякувала, обертається, а за спиною  стіна кущів. Стежка наче обривається в них. Нече ніколи не було там доріжки   і з бабцею тільки що не стояли.  Сама ж лісова добродійка просто щезла… Раптом в лісі щось заскрежетало, засміялося, завило. Моя подруга з переляку як дремене. Не  обертаючись бігла аж до самого яру. За спиною щось копошилося та повернутися знов вона не наважилася.  Тільки заскочила в яр,  як шуміти перестало. А як перейшла ярок зразу ж почула, що її кличуть…

Знайшлася.. Виявилося, що поводило її знатно. Шукали  пару годин. При всіх вона свою історію розповідати не стала, а от вже ввечері з родиною поділилася. Розповіла подружка що ні імені свого , ні звідки вона, бабці не розповідала, а та вже знала. Та й дуже колоритною була.  Довго вони думали, хто ж та бабця, але так нічого і не намудрували. Хто ж то був?  А ви як думаєте?

2

Автор публікації

Офлайн 2 тижні

AnnaMoz

18
Коментарі: 0Публікації: 10Реєстрація: 14-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 14.09.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій