Для голосування необхідно авторизуватись

Сусідка Анна

Знала людину, якій стільки довелось пережити, що коли вона плакала, то її губи посміхались мимоволі, в ній змішувались ці емоції, як добро змішується зі злом. Але вона була справжня у всьому, що робила. На відміну від тих, хто переважно оточує мене сьогодні. Щирості завжди в світі буває замало і її замінники відсутні.

В житті кожного, напевне, була людина, яка залишила незабутній спомин, суміш любові, відданості, розуміння і страждання. І пішла. Пішла туди, звідкіля вже ніхто ніколи не повернеться, в місця тихі, світлі і спокійні, в місця, де ніколи вона не відчує болю і розпачу, де душа знаходить те, що шукала за земного життя, і не знайшла. Аня, Анька, Нюта, Анюта, Нюра, Нюся, як її ми всі називали, ті самі двадцять сім. В моєму житті ніколи не було ближчої за тебе подруги, не було людини, яка б хотіла і намагалась тривалий час стати мною, вести себе як я, і навіть так розмовляла. Ми читали одні й ті самі книжки, мали безліч спільних знайомих, купу тем, невирішених питань, довірялись одне одній у потаємному, слухали одну музику, говорили про хлопців, побачення, батьків, життя. Чи були сварки? Так, з чого і починалось. Ми переїхали на Садову, коли мені було 13. На другий день у двері постукали. На порозі перед мамою стояла дивна кучерява дівчина у клітчастому пальті. «Чи вийде дівчина гуляти?» Вона була всього на півроку молодша мене, але вже 75-го. Жила у квартирі під нами. Так ми і затоваришували, хоча в перший день знайомства вона мені дуже не сподобалась, и ми навіть билися чомусь, на нас не схоже, але було. Відтоді маю прикмету, якщо людина мені дуже не подобається з першого погляду, наше спілкування надовго, і це виявляється класна людина.

Аня жила з батьками. Але невдовзі батько пішов із сім’ї і одружився, мати почала займатись проституцією, приводячи чоловіків додому. Це дев’яності. Можливо, для робітниць закритого Електрону виходу і не було. Анюта дуже страждала від цього, плакала, подовгу сиділа у мене, і не хотіла йти додому. Їй було соромно, і прикро. Дві спроби самогубства. Щодо першої, коли різала руку, прийшла до моїх дверей і втратила свідомість під ними, у калюжі крові. Я почула якийсь стук. Відчинила двері – нікого не було, опустила очі – а вона лежить у власній крові. Виклик швидкої, перев’язали рану у нас. Поставили на облік, рік. Потім друга спроба – із снодійним. Не подіяло. Знову відвідини психіатра. Перший раз її згвалтували на Паску, у дев’яностих. Вона не повернулась разом з усіма дівчатами додому після служби. Мати забила тривогу. Після того поїхало, ніхто нічого не міг зробити. Вона теж. Два рази попадала на групове згвалтування, гроші на відкуп брала мати, ненавиджу ці жінку! Один з тих, хто відкупився, і став через кілька років її вбивцею. Але про її матір. Вона привела чоловіка, на 15 років старшого за неї. Тільки вийшов з тюрми, вбивство, поєднане із згвалтуванням. У Ані зв’явився брат. Все й нічого, але мати почала їздити до Чехії на заробітки, а вітчим гвалтував. Матері вона нічого не розповідала, щоб не зруйнувати її життя. А можливо, та їй і не вірила. Сиділа у мене годинами і плакала. В її житті були і хороші люди, хлопці, які дарували їй квіти, пропонували одруження, стабільність. Вона була гарненька, мініатюрна, до 45 ваги, але та драма і треш, які вона постійно відчувала, не давали їй владнати своє життя. Єдина, хто читав мої щоденники, у кого я плакала та нила з приводу свого нерозділеного першого кохання, і завжди вона приносила про нього новини – запитував про тебе, взяв твій номер телефону, вийди, чекає за двором. Ми слухали Крематорій, і пісні що про Таню, що про Єльзу, виявились для неї пророчими. Ми сміялись із звичок одне одної, підкалували, та жартували кожна над своєю вдачею. З нею було просто, і так цього не вистачає останнім часом, серед закритих і вдоволених своїм життям існуючих і в той же час не існуючих істот. Вона не вміла сердитись і ображатись. Чомусь той біль, який душа лопатить через себе, надає людині легкості і доброти. Скільки тепер у моєму житті людей, ниючих, зі скаргами і невдоволенням, з претензіями до чоловіків і життя, які не зазнали і 100 частини того, що довелось перестраждати їй. Вона ніколи не шукала ні в кому недоліків, активно намагалася все змінити. Але воно не мінялось. Покінчив самогубством її батько. Потім батько її матері. Вона дізналась про те, що Ромчик, який був її відрадою тривалий час, використовує її. Були дорікання, що не взяла її старшою на свої весілля, а потім – що не взяла кумою. Але ж ми були і так близькими, і вона завжди була поруч. Ми листувались, куди б хто не їхав, піддратовуючи одна одну, жартуючи. Це були класні часи – в житті кожної з нас був друг, з яким можна про все. Думаю, замість тих, хто переходить, ніхто ніколи вже не з’явиться на тому ж місці, якщо це повнота взаємодії, якщо тебе люблять. Життя триває. У житті з’являються інші люди. Але це не означає, що вони кращі. Що ж робити, вибір був таким, хто хотів допомогти, були ближчими, приходили у моє життя інші люди, інші подруги. Деякі з них подругами так ніколи і не стали, лише знайомими, що випитують, а потім тішаться, що у них все в житті йде краще. А вона все запитувала, чому не вона. Будучи і так найближчою. Ми пережили всі негаразди і щасливі моменти разом. І ніхто нікого ніколи не дорікав про злив негативу, і ніхто ні з ким себе не порівнював, не заздрив, а радів! Вона часто приходила до мене, коли народився Макс. Незабаром і її життя почало налагоджуватись: вона поїхала до матері в Чехію на заробітки. Її не було два роки, і вона чомусь не писала. Ми зустрілись випадково, у 2002 році, 13 грудня, у п’ятницю. У центрі. Вона повернулась. Інша. Була погано одягнена. Запропонувала зустрітися і розповісти чергові печальні новини. Показала, що на вказівному пальці правої руки відсутні перша фаланга. Мороз продер по шкірі. Прокоментувала, що тепер з уродством. Чи це воно перше? – прокоментувала її скарги. Ми посміялись і розійшлися. Коли вона відійшла на кілька кроків, обернулась і сказала: ти тільки приходь. Мені потрібно розповісти про себе щось дуже важливе, мені погрожують. Домовились на вівторок, мене як раз виписували з лікарні. Ми не зустрілись, ні у вівторок, ні після. Її не стало в ніч з 15 на 16 грудня 2002. Я пам’ятаю, як зателефонували з поліції і запропонували під’їхати. Впізнала труп за фото. Потім показання у прокуратурі – якою вона була людиною. Пам’ятаю лише число – 11 ножових поранень. Загинула вона біля будинку, де я колись мешкала. Наступний місяць, або 40 днів, пройшли з безсонням, відчаєм, і наріканням на те, яке несправедливе буває до інших життя. Так влаштована психіка, що погане закінчується. Бачила сон, у якому Анька прийшла до мене молода, красива, із золотавим волоссям, із щастям на обличчі. У сукні, вона ніколи не вдягала суконь в реальності. Пішли зі мною! Мені так нудно там без тебе! – Я не можу, у мене дитина, обов’язки. І в кожного з нас свій час. – Так я ж саме за тобою пришла, мене відпустили! – Не бреши, не ти прийдеш за мною. І це буде не зараз. – Тоді давай попрощаємось. Тоді я побачила її востаннє навіть у вісні. Вона стала підніматись по сходах кудись наверх і зникла, помахавши востаннє.

Ховали її у нашому дворі, я не знала жодного з її нових знайомих, хто прийшов на поховання. Багато чужих людей. Відспівував отець Василь із Собору. У проповіді сказав, що вона дуже любила життя, тому що не здавалась одразу ж померти. Знаю, що вона вірила і іноді ходила до церкви, там їй було спокійно і затишно. Вона відчувала те світло, якого так бракувало у житті.

Після цього сну тривога пройшла, вона мене простила. Чому ми говорили такі слова, не можу сказати, душа живе зовсім іншим життям, ніж свідомість.

Але друг жива в мені, жива, як людина, яка довіряла, любила, можливо, як сестра, якої у мене ніколи не було. У кожного свій хрест, у деяких тендітних плечей він настільки непідйомний, що до кінця повного життя його донести неможливо. Подаю за неї кожен тиждень все своє життя, як за рідну, але цього замало. Вони живі, доки ми згадуємо їх. 18 років минуло, а в пам’яті нічого не змінилось, живі подробиці, її сміх, чудна її хода, чудна манера вдягатись і зачісуватись,і доброта, яка на сьогодні така рідкість…

Ще раз перечитала те, що написала. Гірко вийшло. Можливо тоді, коли ми були школярками, всі проблеми були іншими. Зараз я б притягнула її кривдників до відповідальності, втішила б її через активне втручання у її долю. Але тоді могла лише розрадити і плакати разом із нею. Чому наші долі склались настільки по іншому? Причина у любові, яку ми отримували, і не отримували від батьків. Їх любов – як янгол-охоронець, відводить від зла. А її відсутність штовхає у прірву. Кожна людина повинна бути потрібна. Хотілося подати образ Анюти легко, якою вона і була. Але, думаю, це не буде заважати вам помолитись за спокій її душі…

2

Автор публікації

Офлайн 4 години

Assol Shulzhenko

32
Коментарі: 1Публікації: 17Реєстрація: 16-08-2020

Небайдужий читач

Достижение получено 23.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

Бронзове перо

Достижение получено 23.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій