Для голосування необхідно авторизуватись

Туманам

Туманом підіймається сила з землі. Горнеться до тебе спокусливою русалкою. Манить в хащі. Обіцяє можливості. Стріляє очиськами. Каже, бери… Бери,скільки хочеш,мені не шкода… Шепче на вухо таємниці. Ділиться словами. Показує стежки
Зве. Ходііімооо…закидає тонкі руки тобі на шию, проникає під одяг,під шкіру, в серце…

Стоїш мовчки посеред світу.
Кудлатими хмарами мчать кудись посильні…
Стрілами чорних ворон розлітаються звуки…
Прірва зверху… І прірва знизу…
Ти між…
В дверях високих трав, холодних волошок і пристрасних маків стоїш…
Вбираєш туман, що виходить безцеремонно з землі. Так само безцеремонно сідає тобі на плечі.

Кладе свою силу в твої кишені.

Хмари ,хвилюючись, рвучко розходяться в різні боки. Рвана воронка. Як рана на небі.

Падає. Падає дощ. Звістка твоїх посланців. Падає стрімко. Краплі холодні. Стоїш на межі. Питаєш, що хочуть сказати. Мовчать.
Падають просто. З верхньої прірви. Крізь тебе. У нижню.
Вібруєш.
Воронка крутиться швидше.
Пелюстки маків тремтять.
На межі.

Слухаєш дощ. Який падає вслід за туманом.
Береш із кишень подарунок.
Приймаєш.
Дякуєш.
Садиш собі. В серце. Зернятко.
Сяйво.
Щораз,як приймаєш дарунки, сяєш.
І так буде вічність.
І ти будеш вічність. Ніхто не приходить ні з чого. Ніхто не зникає без сліду.
Прірва зверху… І прірва знизу…
І ти. На межі. Дощ з’єднає. Розкаже, як йти.
Й ти. Підеш. З дверей. Посадивши своє заповітне зернятко.
Нехай проростає.

Після дощу знову буде
Туман
Бери
Будеш ткати собі думки
Візерунки на одяг
Прясти нитки на тканину.
А з тканини пошиєш собі свій ковчег.
Може, шатро. Може, крила.
Що схочеш.
Бери

Туман… На межі… Не приходить просто так.
Завжди з подарунками.
Вечір…
14.06.20

1

Автор публікації

Офлайн 2 місяці

Анна Дудник

4
Коментарі: 0Публікації: 2Реєстрація: 04-08-2020