Для голосування необхідно авторизуватись

Гончар-водолій

                           «Ми обидва живі –

                             А життя це і є надія…»

                                                   (Ентоні Харві)

Ви примушуєте мене думати

Про те, чого я не знаю,

Ви примушуєте мене ліпити

Поеми-глечики з глиняних слів

(А вони розіб’ються –

Коли висохнуть,

Коли сонце опалить їх

Товсті боки-метафори

І скам’янить вогонь буття

Жаркий як жадання,

Світлий як одкровення).

Я гончар – а ви думали, що поет

Я глиноміс – а ви думали – проповідник,

Я винороб – а ви думали – пастух.

Я замішую глину павзами,

Вона злипається,

Як сторінки Біблії

Втікача-єретика, що ховає

Кожну свою думку-блискавку

У торбу-хлібосховище

Сухих сухарів цитат

І вина вакханалій-віршів

Босоногого циклопа Ероса,

Волоцюги Меркурія.

До Ефесу ще

Не примандрував Павло-безхатько,

Щоб біля руїн сховку Артеміди

Мав сказати нам, що ми теж глина:

З нас ліплять філософів

(А ми не хочемо),

Нас називають людьми

(А ми пручаємось),

Бо такі ми вже

Стадострижені вівцегромадяни

Полісу Сатурналій.

1

Автор публікації

Офлайн 13 години

bratlibo

946
Коментарі: 46Публікації: 648Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій