«Пшениця – юнакам,
А вино благоуханне – дівам;
Жніть, друзі мої, жніть!»
(Григорій Сковорода)
Блукаючи мокрими вулицями осіннього Дубліна, зачіпаючи своїм костуром старого відлюдника мокру бруківку дороги вікінгів, я подумав, що вітер – це хтось у сірому. Так мені здалося…
Я теж осінній пес Кулана,*
Я теж, як листя
Спадаю у безодню Ніщо.
Хтось у сірому
Сказав, що Ніщо воно,
Як осіння сирість,
Як мокрий дощ дня
Десятого жовтня.
Сонце моєї осені,
Як Місяць вашої весни:
У шматку твердого сиру
Ті самі кратери,
Як і на шкірі сліпого пастиря –
Пастуха зірок міста.
У кожного свої Ніщо,
Як монетки.
Киньте їх дзвінкою лептою
У капелюх клена-безхатька:**
Він загубив свої золоті асигнації.
Залатайте мені дах хмари –
Нехай моя тінь сховається
У хату тужливої осені.
Келих неба наповнений
Гірким віскі.
Ковтайте його!
Ковтайте!
Примітки:
* – всі ми на нашому сумному острові є псами Кулана. Всі йдемо на офіру чи то нам мріям чи то героями колісниць сонця…
** – можна кинути їх у капелюх ясена-жебрака. Це не принципово.
Автор публікації
Яскравий коментатор
Достижение получено 02.01.2024Титул: Яскравий коментатор