Бородатий мен (у міру сентиментальний)

З думками про острів, схожий на вікінга

Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,

Що має чотири чорні гумові колеса,

Їде по крижаній дорозі міста пафосу 

Назустріч блідому Сонцю

(Бо зима – біла краля). 

Бородата вумен

Смакує кольорові льодяники

Солодкі як ніч Напередодні Імболку

(Поганського, як все, що кліпає)

Чи то напередодні Стрітення

У пісках Міцраїму (безбородого)* 

(Бо зима – час завірюх, доба омелюхів)

(Холодна як міланське морозиво).

Бородаті діти

Говорять бородаті цитати,

Сміються

З бородатих анекдотів

Республіки Вчора

(Бо Ломбардія – там, де пахощі**). 

Бородаті птахи літають колами

Над містом білих дерев і скель***:

Ти сьогодні ховалась під ковдру

І мріяла смакувати густий мед

Трипільців:

Назбираний в кольорові глеки

Прямісінько з дупла-вулика.

Бородатий світ

Ковтає несмачні дні зими

Наче вони зроблені з тіста

Пшеничного.  

Примітки:

* – У Міцраїмі всі голили не тільки бороди, але навіть голови – всі, навіть жінки. Хоча деякі жінки періодично чіпляли собі накладні бороди (наприклад, Хатшепсут). Але то збоченство.  

** – Ломбардію правильно називати Лонгобардія – Країна Довгобородих. Вона справді запашна. Хто там бував – не дасть мені збрехати. А ломбард тоді правильно називати лонгобард. Я вчора туди відніс три золоті соверени короля Генріха VII.  

*** – білих міст нині доволі – не тільки у снах.