Для голосування необхідно авторизуватись

Леді Евлін

                          «May not lie on the breast nor his lips on the hair

                            Of the woman that he loves, until he dies.

                            O beast of the wilderness, bird of the air,

                            Must I endure your amorous cries?»

                                                                         (William Butler Yeats)

У січні 1989 року я відвідав замок Кастлкнок, що недалеко від Дубліна. Погода стояла сира і пронизлива, руїни замку оповив туман, часом налітав холодний вітер. Проте недалеко від замку в полі я помітив вогонь. Це місцеві селяни збиралися згідно давнього звичаю вшанувати леді Евлін О’Брінн. Я посидів з ними біля вогню, послухав розповіді старих людей про клан О’Брінн, що колись панував у цих землях, про сумну історію леді Евлін та поспівав разом з ними старих ірландських пісень. Розмова точилась англійською, звісно. І пісні так само лунали мовою чужинців. Нащадки колись гордих і незламних кланів О’Тул та О’Брінн забули ірландські мову давно. І навіть старожили не пам’ятають коли. Погрівшись біля вогню, я знову пішов до руїн, які так багато пам’ятають. І раптом помітив серед туману каменів жіночу постать у білій сорочці з льону. Вона йшла босоніж по холодній землі зі свічкою в руках, яка чомусь не гасла, не дивлячись на пориви вітру і співала ірландською мовою:

«Мій дух не знає спокою,

Ось я блукаю щороку

Навколо цього сумного замку,

Це покута моя сумна,

Але незабаром я спочину,

Розчинюсь в радості незримого.»

Я покликав дівчину: «Леді Евлін!» Але вона раптом зникла, ніби розчинившись в тумані. Я зажурений побрів полями до дороги щоб повернутись назад в Дублін до жаркого вогню мого каміну і згадував сумну історію, що трапилась біля цього замку. Колись, у XVI столітті володарем замку Кастлкнок був Х’ю Тіррел – останній шляхтич, що носив це ім’я, нащадок англо-норманських завойовників Ірландії. Він поїхав у мандри, а замком заволодів його брат Роджер Тіррел, що перетворив замок Кастлкнок в кубло розбійників і почав грабувати місцеве населення. Недалеко від замку були володіння ірландського клану О’Брінн, що так і не був підкорений Англією і був незалежним ірландським королівством. Дочку вождя клану звали Евлін О’Брінн. Серед ночі Роджер Тіррел напав на замок клану О’Брінн. Щоб не потрапити в полон Евлін перерізала собі горло. Цей факт викликав обурення в Ірландії. У цей час королівським притулком і шпиталем Кілмайнгам володіли лицарі ордену Святого Іоанна. Лицарі вирішили, що цей злочин не повинен пройти безкарно. Вони обложили замок Кастлкнок. Роджер Тіррел зробив вилазку з замку і почав битву у відкритому полі і був убитий. Ірландці довго тужили за дочкою вождя клану О’Брінн Евлін. У давні часи вважалося, що самогубство тяжкий гріх, і люди які вчинили самогубство не можуть потрапити до раю. Тому дух леді Евлін О’Брінн досі блукає зимовими вечорами навколо замку Кастлкнок. І згадуючи про той зимовий вечір я написав таке:

Леді туману

Блукає у пошукав вічного спокою,

Леді зимового вітру

І дощу холодних ірландських сутінків –

Леді Евлін О’Брінн –

Холодна тінь холодного замку

Погрійтесь біля вогню нашого

Вогню гелів,

Що палять свої ватри-світильники

Століттями –

Цими ночами темними і зимовими

Чи то на щось сподіваючись,

Чи то просто згадуючи

Як можна будувати собі житло не з каменю,

А просто з туману,

І жити в цьому білому домі

Чи то бути, чи то плаваючи

У ріці часу: потоці, річищі,

Що як вир нас тягне засмоктує,

Нагадує: «Ви жили».

Запаліть хоча б одне вогнище

У цьому домі холодному,

У цьому домі туману,

Що зветься Ірландія,

Зігрійте хоча б одну душу,

З тих неполічених, незліченних

Забутих, незвіданих,

Що блукають стежками мороку

Нашого сумного острова…

1

Автор публікації

Офлайн 11 години

bratlibo

951
Коментарі: 46Публікації: 653Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій