Для голосування необхідно авторизуватись

Прощаючись

«Серце втомилось – не можу пізнавати,
Уста зімкнулись – не можу говорити.» 

                                                             (Чжуан Цзи) 

Завітала весна в царство Лу. 
Бубнявіли на персиках віти 
Все жадало цвісти – навіть сни. 
Все жадало рости – навіть мрії 
Про справедливість і доброту. 
І в цей час – перших бруньок 
Янь Юань вирушає на Схід – 
Царство Ці – саме так, саме туди. 
Вчитель Кун зажурився 
Його учень Цзи Гун се помітив 
І зійшовши з циновки мудреця запитав: 
«Чи посмію, нікчемний Ваш учень, 
Запитати – чому, зажурились 
Ви,
Вчетелю, коли Хой Янь Юань 
Вирушає на Схід – в царство Ці?» 
Вчитель так подивився 
 В порожнечу вікна, 
В порожнечу весни, 
В порожнечу думок свого учня 
І промовив: «Як добре 
Ти промовив питання! 
У маленький мішок 
Не помістиш нічого великого, 
Закоротка мотузка – 
Не дістанеш нічого 
З криниці глибокої. 
Тілом своїм людина слідує 
За тим, що накреслила доля, 
Не додавши нічого, 
 І нічого не кинувши. 
Я сумую від того, що Хой 
Почне говорити з правителем Ці 
Про Шлях Високого та Жовтого Предка, 
Почне повторювати промови 
Священного Землероба. 
У цих словах цар буде шукати себе, 
Але марно. А не знайшовши, 
Почне Хоя підозрювати, 
А підозрюючи, скарає його на горло. 
Хіба ти не чув, як в давнину 
В столицю царства Лу 
Прилетів морський птах, 
І сам цар шанував 
Того птаха музикою, 
Царськими стравами та офірою, 
Але птах сумував, 
 Не приймав тої їжі й помер. 
 Ось чому зажурився я, 
Коли учень найкращий 
Вирушив в царство Ці.»
1

Автор публікації

Офлайн 1 тиждень

bratlibo

1 154
Коментарі: 46Публікації: 854Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій