Скло | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

«Вони бачать добре, але лукаво:

в доброті лукавство,

в істині – тінь,

в житті смерть…»

(Григорій Сковорода)

Ведмежий пастух*

Оком червоним своїм

Глипає в тьму ночі коліс:

Вінценосний слуга

Мусить пройти через ліс

Що стримить голками в Небо

І ховає стражденних лиликів

(Летіть!)

Глибоко в прірві між століттями,

В безодні між фразами

Філософа, що шукав вогню

Як першопочатку,

Як втілення Істини

Птах пересмішник

Прокричав своє незабутнє «прощай!»

З усіма, хто майстрував арбалети

Під зливою – не ховаючись,

Згадуючи гудіння бджіл,

Яким дарували шматочки повітря

До пори. До сонячний днів

Осиротілого ясена,

Що ховає своє дерев’яне серце

Від злого птаха-заброди,

Що пророчив кожному лісорубу:

Крадіжка – це діжка Кра** –

Крука, що бачить усе,

Навіть тіло загублене

Душею мандрівницею,

Яке вона скинула мов плащ сутінок,

Мов тогу патриція мармуру,

З якого будують форум***

Раби.

Примітки:

* – сколоти вважали ведмежого пастуха волопасом, а греки сином Калісто. Шумери називали його Енлілем, що любить справедливість, але насилає на людей бурі і моровиці, аккадці називали його ярмом, араби вершником, а індуси благодатним.

** – ірландці крука Кра вважали супутником Мор Ріоган, а давні слов’яни супутником Мари.

*** – взагалі-то з каррарського мармуру раби збудували базиліку Семпронія та храм Конкордії, що стояли біля форуму.