«Рух тіла породжує не форму, а тінь.
Рух звуку породжує не звук, а луну,
Рух небуття породжує не небуття, а буття.»
(Ле Цзи)
Якось вчитель Кун у всьому зневірившись,
Навіть у своїх учнях, навіть у тому,
Що Шлях розуміє він правильно,
Пішов до гори священної Тай Шань,
Що серед царства його рідного Лу височіє,
І по схилах її лісистих піднімаючись,
У пошуках неіснуючої відповіді
Зустрів він відлюдника, якого всі називали
Той, Що Час Відкриває.
Був він у лахміття одне вдягнений,
Босоногий і мотузкою підперезаний,
Але грав на цині дзвінкострунному
І співав весело і життєрадісно.
– Чого радієте Ви, Раніше Народжений? –
Спитав його вчитель Кун.
– Радію я багато чому. – відповів відлюдник.
–
Чимало різних живих істот народжується,
Чимало різних живих істот народжується,
Мисленням наділена людина лише.
І мені пощастило людиною народитися.
Це перша радість моя.
Інколи людина народившись
Помирає ледве почавши жити,
А я дожив до віку дев’яноста й восьми років,
Ось друга радість моя.
Бути бідним – правило мужа благородного,
А смерть – справ людських завершення.
Навіщо ж горювати, якщо я
Справи завершу, лишаючись вірним правилу?
– Чудово! – вчитель Кун відповів.
–
О, як Ви вмієте самого себе втішити!
О, як Ви вмієте самого себе втішити!
Автор публікації
Коментарі: 46Публікації: 854Реєстрація: 11-04-2020
Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій
