Для голосування необхідно авторизуватись

Веретено Лахесіс

                                    «For the city rests, and we move.

                                      A tear is proof of that.

                                      For we are leaving, but beauty remains…»

                                                                                           (J. B.)

Вітрильно

І спрагло.

Пишу листи за межі Всесвіту,

За межі часопростору –

Туди, де Ніщо.

А ви пам’ятаєте пісню

Сліпого рапсода про Неприкаянного,

Про знавця дерев’яних коней,

Про вівчаря й окуліста,

Пам’ятаєте?

А я ж так само пливу

Морем вечора, серед Міста –

Архіпелагу будинків –

Кам’яних островів самотності,

Серед тьми вгадую шлях по зорях

У день вина та коней, виднокраю та бджіл

І шаную Епону – я, невгамовний.

Серце наповнене важкістю світу сього,

Кінь цокотить срібними підковами зір,

Дорога курить пилюкою вічності,

Дорога туди – шляхом титана Ітаки –

Онука Автоліка. Того, що з веслом на плечі.

Я йшов навмання

З торбою повною безнадії,

Годував з руки крука

На ймення Ніхто.

А тепер листи пишу – клинописом,

Гельською. За межі Всесвіту.

1

Автор публікації

Офлайн 7 години

bratlibo

1 154
Коментарі: 46Публікації: 855Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій