Для голосування необхідно авторизуватись

Вістунка

                                    «Бачу: лавою дні мої сунуть…»

                                                                   (Майк Йогансен)

Цього холодного осіннього ранку в моє відчинене вікно залетіла синиця зовсім не лякаючись старого здивованого кота і стала дзьобати зерна «шаленого огірка» – Ехіноцистеса шипуватого, що були розсипані на підвіконні. Я завжди любив цих життєрадісних птахів, але раптом згадав одну давне давнє кельтське повір’я – якщо синиця залітає в дім, то це віщує смерть когось із жителів цього дому. І тому, коли синиця погостившись, полетіла у своїх справах, я написав таке:

Синички – вони теж сонячні зайчики,

Вістуни весни та смерті,

Бо смерть теж весна –

Оновлює грішну землю,

Сіє зерна перевтілень.

Веселі птахи світанку,

Позашлюбні діти Сонця,

Уламки дзеркала

Глухої осені дня,

Мого дитинства літаючі уривки.

Співайте мені про сніг

Важкий та холодний,

Про сани, які слід у пивницю кинути,

Про воза, якому слід приробити колеса,

Бо кожне колесо – теж сонце,

А кожна пісня – легенда про круговерть.

Розкажіть мені

Про метемпсихози Ешера.

Співайте пісню вічного танцю мені!

У новому життю народжуся птахом

Чи веселкою, чи колесом млина

Чи просто поетом,

І буду Сонцю незнаному співати гімн

Своїм ірландським танцем.

Живіть, птахи жовтого сонця

І синього неба

В містах сірих горобців-атеїстів.

1

Автор публікації

Офлайн 9 години

bratlibo

1 134
Коментарі: 46Публікації: 834Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій