Для голосування необхідно авторизуватись

Вогні самайну

                  «То винні жінки, що розбиваються щити мужів,

                    І вони йдуть на битву один супроти одного.

                    То винні жінки, що чоловіки творять безглуздя,

                    Руйнують те, що не складеться знову,

                    Нищать те, чого не повернути…»

                                                                  (Скелла «Бенкет Брікріу»)

Ніч самайну.* Я знову літаю

Над дахами іржавими міста старого

І сивого як море пророцтва.

Коли місяць сумним котом

Зазирає у вікна вдовиць

З чорними кучерями фатуму

Та чорною білизною самотності

Я літаю разом з птахами тиші,

Що сідають на дроти спогадів

І розмов пошепки

На закіптюжених кухнях

І дивляться, як крутиться колесо часу

У нічних таксі літописів

І хронік прадавніх забутих битв

Скотарів нескінченних степів.

Я кличу білого пса і ще білішого коня

Пасти табуни моїх снів

І стада кольорових ілюзій

Людей, що не сплять у ніч одкровення

І дрімають під хризантемами клумб,

Які розбив і доглянув бородатий двірник

На ім’я Лір.

Я літаю, літаю, літаю…

Примітки:

Самайн – свято стародавніх ірландців. Святкувалося, коли надходив час пастухам гнати свої стада з літніх пасовиськ на зимові стійбища (переважно 1 листопада). Одне з найбільш шанованих та бучних свят у давній поганській Ірландії.

1

Автор публікації

1 124
Коментарі: 46Публікації: 829Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій