«Вікна навстіж. Свіже повітря допомагає запам’ятовувати. Корисно хором.»
(Джеймс Джойс)
Я блукаю між хмарочосами,
Як останній король модерну,
А мені кричать галантні гарсони
У чорних краватках-метеликах:
«Агов, містере!»
Мені посміхаються смугасті коти –
Вухасті свідки буття плямистого Місяця,
Знавці італійського сиру і сірих метеликів,
Посміхаються,
Наче не коти вони, а рибалки,
Що ловлять старого сома спокою –
Незворушного, як сама Порожнеча –
Стара бабуся Будди-Всесвіту
Медитуючого серед чорноти Вічності*.
Я блукаю між хмарочосами –
Скляними потворами Андрія Варголи**,
Виглядаю мишу на ім’я Сьогодні,
Що бігає між металевими, галасливими
Гусаками-автомобілями***
(Пливіть собі рікою часу, пливіть!),
А мені натякають, що то не миша, а щур,
Сірий, як вчорашнє безглуздя,
І хто натякає (стиха)? Зубата жінка Сонце!
Щур, який догризає насіння годин,
Що ми назбирали в торбинках овечих,
Бо гадали, що ми пастухи, а не женці
Всього, що лишилося
На цій ниві осінній порожній****.
Я блукаю, а місто-страховисько
Поглинає шматочки майбутнього,
Про яке знає лише хвостатий
Пророк.
Примітки:
* – люблю думати про Вічність, а особливо писати про неї. А вона любить… Що ж вона любить, ця стара діва з вицвілими очима? Не знаю… Не знаю…
** – краще б він малював годинники, а не бляшанки з супом.
*** – бо вони гелгочуть як гуси (коли в дорозі). І такі ж неспокійні мандрівці – туди, в невідоме. Бо прийдешнє завжди невідоме.
**** – весняна нива теж порожня – бо ще нічого ще не проросло. Посадіть там просо.
Автор публікації
Яскравий коментатор
Достижение получено 02.01.2024Титул: Яскравий коментатор