«Вона години лічить, я – поліття,                                 Ми пили зливу. Зливу пили ми…»                   […]

                                      «Цей зоряний шепіт,                                         що схований в передсерді,         […]

                          «Полічи миґдаль,                             Полічи, що було в нім гірким                             І […]

                                  «Вже час,                                     Щоб каміння навчились цвісти…»                   […]

                         «Чорно розпахнуто браму нарозтвір –                            Отож я співаю:                            Як жили ми тут?» […]

                        «Тепер вже достатньо листя,                           Щоб розтлумачити подих вітру…»                                   […]

                              «Колись, коли ще стриміли шибениці,                                 Тоді – хіба ні – існувало                 […]

                            «Чужа самотинність                                Була відчутна на дотик, ти тоді                           […]

«Б’є в рамена засмаглі Метеликів чорна зграя Білі змії туману Сліди замітають…» (Федеріко Ґарсіа Лорка) Не турбуйте мене, Коли граю я на залізній скрипці Фатальне соло Лише для слухача одного Під небом світанків і синяви – Під оцим куполом вічності, Під білими хмарами сну, Над жовтими кульбабами яви. Не турбуйте […]

                                 «… І скаржився вітер,                                        Огорнутий сумом вологим:                 […]

                             «Заплющую очі і бачу: крізь сутінки ночі                                  Я сумно іду один пустелею світу…»               […]

                                  «Цикадо!                                     Оце воно – щастя                     […]

                                   «Ніч – наче вода старого ставу.                                       За чотирма стінами           […]

                                   «Для туманів світанку                                        Вони народились…»                   […]

                                  «Іриси зів’януть ледве                                     Торкнеться їх голос мій                 […]