Понад прірвою На самому краєчку Зачепилася трішки. Тільки глянула вниз Задивилася прірва Темне щемне провалля. Полетіти туди? Хоч на мить та до лоскоту. Розійдеться імла Проясниться туман І розкриється паща Така гостинна. Та іще зачепилась надійно Тільки памороки. Дарма. Понад прірвою в житі Бракує ловця.
Верлібр
858 posts
Вже давно припорошені снігом, Знаки колишніх пожеж, Відшукати так важко, І грузнуть в заметах ноги, Не обернутися. Хто там, за спиною? Ворог чи друг? Підводить слух І очі заліплені снігом Не виведуть через ліс, Що не має кінця. Але ще хоча б крок, Щоб торкнутись руки Когось поруч.
Плаче зажурена скрипка, Ронить мелодію гірко, Рветься намисто на струнах, Щойно нанизане. Зайвою стала скрипка В чаді густого диму, Той напівморок зали Вже не почує схлипу Старого романсу, Повного болю Старого. Забуто слова, Їх промовив колись, Той юнак зі скрипкою, Що торкнувся уперше Дзвінкої струни. Тоді так співала вона Під […]
Він завмер перед аркушем білим Чистим, холодним як сніг, Білим без сліду. Він залишився один на один Із мріями, страхом, журбою Іще невимовною. Перше слово, що чорним зерном засіє біле поле Порушить гармонію, Плесо здригнеться Над озером, Там де риби Ховаються десь на дні У глибині. Чи зловити їх вийде […]
Срібна струна Розітнула глибоку ніч, Тиша дзвенить – Напнуто тятиву. Срібне сильце, Заворожує льоду блиск. Хто упіймав необачних? Срібна стріла, Звук – миготливий крик, Стали слова, Пронизує серце. Точно у ціль. Доля жива, Тільки навпіл розпалася ніч, Срібна стріла Ще летить до мети. У слова.
Холодно. Мов босоніж по лезу льоду Прокрадаюсь малими кроками, Поміж химерні фігури, Що приховують правду. Правда про те, Що холод може вбити Не впадає у вічі Засліплені сяйвом. Та тільки холодно. Дріж пробігає за спиною. Грудень наповнює груди Холодом. З кожним подихом Тепло утікає. Чи залишилося ще хоч трішки? Холодно.
Сколихнулося серце, Розривають питання душу, Тільки тиша у відповідь. Вже всередині кров стікає, А назовні гуляє холод І пече невблаганна крига. Немає крику у відповідь. Як і досі пульсує серце? Як і досі глибоко сльози Не висохли? А навколо лиш вітер Немає сльози у відповідь. Відцвітає ніби востанне Та весна […]
Байдуже, як на годиннику розташовані стрілки, ти завжди знаходишся у певній точці часу, який нікуди не йде і ти нерухомо лишаєшся на місці, лиш ноги злегка пританцьовують, ніби відчуваючи, що створені для чогось більшого. Усе буття приходить до тебе саме собою, приносячи скромні дари, не тільки золото, смирну і ладан, […]
Ледь вловиме весняне збудження витає в повітрі, лоскоче ніздрі, незграбно заграє із розумом. Ти без сигналу будильника прокидаєшся лиш опівдні, чухаєш потилицю, згадуючи як її звати і що було вчора. Органайзер підказує, що перший день весни, хоч, виглянувши у вікно, одразу так не скажеш. Але тебе ж цікавить не календарна […]
Коли на черговому творчому івенті зустрічаються поет та поетка, що досі тільки лайкали пости один одного у соцмережі, і між ними відбувається щось більше, ніж близькість, те, що сколихує їхні вірші, змушує пришвидчено битися букви і ставити три крапки у кінці речення, які переростають у три дні параноїдального вивчення чужого […]
Я не хочу заводити нових знайомств, справляти приємне враження на незнайомців, сміятися із не дотепних, а то й не доречних жартів та підтримувати розмову про нестерпну погоду, що давно втратила будь-який сенс. Хтось прочитає і поспішить із висновками: О, Боже, бідненька, змушена прикривати власним “не хочу” те, що без друзів, […]
У день, коли лавандовий лимонад не виправдає твоїх найскромніших очікувань, спекотне літо прийде у травні і ви у ванній аж ніяк не митимете руки, хоч ця відмазка першою спаде на думку, так легко і плавно, як щойно спідниця з розтягнутою гумкою. У день, коли від останньої відмітки народження сплине півроку […]