Для голосування необхідно авторизуватись

Сповідь…

Це було так давно і, по-правді,
Вважала, що вже й не згадаю.
Наче старий кінофільм…ненасправді
Та ні… як на зло – пам’ятаю…

Невизріле серце, мов ватри, горіло –
Хоча прочитала лише перший том.
А потім, мов в маренні сонному взріла
Лаванду… зрізають іржавим серпом.

Згарбала її й… між сторІнок сховала
Вже другого тома…Злякавшись тривог,
Крадькома передмову лише прочитала,
Не наважившись сміло відкрить епілог.

Гадала, що жар той погасне із часом,
Що видихну його з сигаретним димом.
А він, заповнивши до щенту душу гасом,
Смакує на губах гірким полИном.

Ти міг би мене ні на гріш не любити,
І певно вже й сам не згадаєш ніяк.
“Хто ви? Приїхали в наші краї жити?”
При зустрічі скажеш…Ось так…

А я – мов остання, відбірна наволоч
Прокрадуся в шухляду твоєї душі.
Як злодій пориюся… хоч-не-хоч,
В карманах – кОтрі давно вже чужі.

Я виверну ВСЕ в твоїй старій скрині,
Перекладу увесь крам на свій лад
У пошуках книги, бо від тОді і до нині
Думками в той день озираюсь назад.

Діставши ті згарки, що прагнуть горіти,
Розпишу ними небо, мов зоряну браму.
Нехай же погаснуть, як мають жевріти,
Бо час дописать той роман або драму.

Тому, якщо хоч би й, до біса, всерівно!
Чи скількі б не мав через мене невдач.
Навіть, якщо було боляче й гнівно –
За слабкість і страх мій…Пробач…

3

Автор публікації

Офлайн 11 години

DanaLucky

74
Коментарі: 1Публікації: 28Реєстрація: 08-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 13.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій