Я стояла над прірвою в житі,
Наче в Селінджера у романі,
Не в шовкАх і не в оксамиті –
На колінах, в грязюці, в тумані.
Вдивлялась в ту чорную прірву
Вона вихід, здавалось…так треба.
Наважитись глянути в вирву,
Сягнути в той простір – без неба.
Нахлинув смертельний відчай,
Злий вітер все грався волоссям.
Розум панічно волав – утікай!
Та куди ж !? Лиш безкрає колосся.
Я обтерла в кров збиті коліна,
Піднялась, втерла сльози враз
І останній свій крок зробила…
Навкруги забринів старий джаз…
Відчула – нема більш загрози –
ТИ… мене обіймав щосили,
Пригортав й цілував мої сльози
Й шепотів: “Я з тобою, мила”.
Думок на тему “Я з тобою…”
підтримка коханої людини це найбільше що можемо ми мати тут на землі