Не зазирайте в дзеркало, моє осіннє листя,
Пройдешні дні безжальні й нещадні до часу́,
Хто упізнає нині вас у вирі падолиста,
Що ви садів зелених леліяли красу.
Над річкою утомлені схиляються тумани
І топлять власну старість у дзеркалі води,
Посохли у дерев рясних живі багряні рани,
Від літніх днів пекучих загоєні сліди.
Летить життя і вирій змін міняє всіх і всюди,
І осінь лиш хвилина в годинника ході.
Не зазираймо в дзеркало, бо «вчора» вже не буде,
Хоч серцем і душею ми досі молоді.
© Денис Нарбут, 2020

2 коментарі “Осіннє…”
Супер!Дуже гарно!
гарно