Відчуй мене недоречно близько
Я хочу, щоб до повноти ти знав,
Мої найбільші душевні фаталії,
Мої вірогідні, спотворені уявою – хотіння,
Які час від часу стикаються в баталії,
Внутрішнім голосом просочують кістки
Доносячи до скронь депресивне шепотіння.
Знаєш, я перестану плакати і пересолоджувати чай.
Вечорами буду тихою,
Коли ти стомлений лежатимеш на моїх колінах.
Я стану стріхою, примхою й навіть твоєю епохою.
А коли ти розсердишся, буду тією лімфою,
Яка стікає з твоїх знетерпілих капілярів.
Відчуй мене і я стану виміром,
Який мріє, щоб про нього дізналися.
Відчуй мене і я стану твоєю вірою,
Ніби особиста берегиня, про яку більше ніхто не знатиме.
Коли ти запізнишся і в тебе залишиться лише одна-дві секунди
Пронеси мій всесвіт в артеріях,
Пронеси мої думки ненаписані,
Пронеси мене на своїх руках-крилах
І скажи: “Так, я назавжди відчув тебе, мила”.
Автор публікації
Вірнішого і сердечнішого побратима, ніж папір, я не знаю.
© Василь Симоненко
Титул: Автор місяця (Січень 2019)
8 вподобань користувачів у січні
Титул: Небайдужий читач
