Для голосування необхідно авторизуватись

Жіноче свято

Вечір дня 8 березня добігав свого календарного кінця. Ольга лежала у своєму ліжку, вткнувшись у ковдру, і сльози текли по її обличчю. Розмитий макіяж, який вона так старанно наносила раніше залишав неприглядні сліди на подушці, та це її зовсім не бентежило. Іноді сльози текли безперервно з очей, іноді від поганих думок відволікали маленькі пістряві рибки, що плавали у своєму показному світі великого акваріуму, що стояв у спальні, під стіною, напроти ліжка. Тоді її погляд застигав у одній точці, і сльози переставали текти з очей. Хіба про такий святковий день мріяла вона останні декілька неділь? Та ще й маючи таку мрійливу, романтичну натуру…
…”Свято наближається, свято наближається”, – звідусіль кричало все і всі. Скрізь тільки й було, що розмов про свято 8 Березня. Десь, всередині себе і Ольга чекала того свята, хоча…зважаючи на останні два десятиліття нічого особливого в цей день ніколи не траплялося…День, як день. Навіть більше, – краще б цього дня не було взагалі…
Та все ж, 8 березня настало. День розпочався сьогодні дуже рано. Не було й семи годин ранку, як Ольга піднялася з постелі. Не зважаючи на святковий вихідний день, у неї сьогодні не було вихідного, тому їй потрібно спішити зібратися на роботу.
Звичайно, ж кави у постіль вона не чекала. Швидко встала, зібралася, але згадала, що забула скласти коробку із замовленням для клієнта, тому хутко побігла у іншу кімнату. Пробігаючи повз годинник, що висів на стіні глянула на нього – він показував половину восьмої ранку. Повернулася у спальну кімнату, де спав чоловік.
-Іване, я спізнююсь, прокинься, будь ласка, зроби мені каву.
– У мене сьогодні вихідний, відчепись, і повернувшись в інший бік, знову засопів.
«Ось тобі й жіночий день….» – Подумала Ольга і швидко побігла збирати замовлення. Усі в будинку солодко спали, адже вихідний. Тим часом вона швиденько зібралася, зайшла знову до чоловіка у спальню. Схилилася над ним, і прошепотіла: «Я уже їду на роботу. Пока.»
-Зі святом тебе, – спросоння кинув чоловік, ледь поцілував дружину, і знову провалився в царство сну.
-Дякую….- сумно відповіла Ольга, і вирушила до вітальні одягатися. Коли вже одягнена виходила на вулицю, сумка ненароком вислизнула з рук, і голосно впала на підлогу вітальні. Жінка швиденько підняла сумку і вибігла з будинку. Відкрила багажник авто, і почала складати туди ящики з рослинами. Ось уже декілька років поспіль вона вирощувала кімнатні квіти, і продавала їх на місцевому ринку. А в святкові і передсвяткові дні були особливо насиченими, адже в такі дні багато хто купував для подарунків рідним саме кімнатні квіти, тому торгівля була жвавіша ніж зазвичай. Коли жінка повернулася за наступним ящиком, з іншої спальні виглянув старший, 22 -літній син. Він смачно спросоння позіхнув, і запитав:
– Що це ти шумиш тут спозаранку? Сьогодні ж вихідний день!
– У кого вихідний, а у когось і робочий…
Син мовчки розвернувся, і знову сонно почвалав у спальню.
« Ще одне щире привітання», – подумала Ольга, і понесла наступний ящик з рослинами до автомобілю.
Приїхавши на своє робоче місце, і привітавшись з подругами швиденько розклала столика на який виклала свій товар. Розпочався робочий день. Слід відмітити, що день 8 березня виявився вітряним, холодним і хмарним. Проте, міський сквер сьогодні сяяв, незалежно від погоди. Маса свіжих тюльпанів, крокусів, нарцисів, гіацинтів, та інших квітів полонили погляд своїм різнобарв”ям. Через сквер сьогодні з самого рання бігли по-особливому гарні панянки. Здебільшого усміхнені. Уже не за погодою вбрані у весняні пістряві шарфи, коротенькі спіднички та легкі прозорі колготи. Майже у кожної жінки чи дівчини майорів у руках бодай один невеликий тюльпанчик. Деякі бігли з шикарними дорогими букетами. Та й чоловіки сьогодні у більшості були вбрані по-святковому, і також масово несли квіти у руках. Дивлячись на перехожих Ольга чомусь раділа також. Їй радісно було споглядати перехожих і оточуючих – по-весняному гарних і усміхнених. Але десь у серці , глибоко на дні, лежав смуток. Адже знала – квітів вона сьогодні від дорогих їй людей не отримає. Дива не буває!
Подруга Іра бійко торгувала власноруч вирощеними весняними первоцвітами, і зрідка, коли не було покупців, перекидалась якоюсь фразою з Ольгою. Іноді продавчині усі разом збігалися на «пя”тихвилинку». Починали наввипередки тішитися, кому який подарунок чоловік вранці подарував. Олі не було чим тішитися, та й не любила вона такі моменти. Ні, не те, щоб у неї був поганий чоловік. Порядний, працьовитий. Але не романтик. Ніколи подарунки дарувати не любив. Ні при яких обставинах. Тим більше квітів. Але так любила їх вона!
– Олю, чуєш? Що ж тобі подарував чоловік? Запитала Лариса.
– Що? – Вдала, що не почула …
– Що подарував тобі сьогодні твій коханий?
– Себе. Посміхаючись відповіла жінка.
– Ну, себе кожен чоловік сьогодні жінці дарує. А все-таки…
– Сказати « нічого» – соромно. Та все ж…
– Нічого. Прямо, голосно відповіла жінка.
– УУУ, скучна ти людина…. Нам би розібрати все на дрібниці….
– Отож, – посміхнулася подругам Ольга. На виручку підіспіла клієнтка.
– Скільки коштує ось ця рослина?….
– День видався метушливим і насиченим. Після обіду зморена жінка зібралася додому. Спішила, адже потрібно було ще привітати двох матерів: свою і чоловікову. Уже сіла в автомобіль, як задзвенів мобільний. То був чоловік.
– Ти скоро? Я вже не можу тебе дочекатися…
– Так. Відповіла жінка.
– Чекаю! Поїдемо, привітаємо матерів. Ти щось їм купила для подарунків
– Так.
– Тебе теж чекає подарунок. Шампанське, цукерки. Увечері святкуватимем…
– Гаразд. Посміхнулася Ольга.
– До зустрічі. І поклала слухавку.
– Лише від”їхала від стоянки, як загорілося червоне світло світлофора. Поки чекала зеленого, погляд затримався на жінці, років тридцяти п”яти, яка переходила дорогу на перехресті. У весняному легенькому короткому пальто, на голові гарна, святкова зачіска. Шию прикрашав легкий, яскравий, шарф. У руках вона несла великий букет різнокольорових тюльпанів. Щира посмішка осявала обличчя жінки…
– «Щаслива» – подумала Ольга, та світлофор змінив жовте світло на зелене, і красуня зникла з очей жінки. У Олі ж на обличчі з”явилися сльози…Та поки доїхала додому, витерла акуратно обличчя серветкою, причепурилася. І ввійшла в будинок уже усміхненою.

Залишок дня пройшов за візитами до матерів, і їх привітаннями. Пізно увечері, близько десятої години повернулися додому.
– Ну, що, пора і нам уже нарешті відсвяткувати твій жіночий день.
– Я першим піду до ванної кімнати. Гаразд? – Посміхнувся чоловік, загадково дивлячись на дружину, і сховався за дверима ванної кімнати. По телевізору 95 Квартал розважав народ своїми веселощами. Оля відчувала себе вже геть стомленою, але думки про гарний романтичний вечір додавали сил. Через хвилин десять із ванної кімнати вийшов свіженький, вимитий, причепурений чоловік.
– Ну, тепер твоя черга. Іди. З нетерпінням чекатиму …Ольга легенько посміхнулася, і шмигонула до ванної кімнати. Помилася. Висушила волосся, нанесла вечірній макіяж. Вийшла з ванної. Одягла улюблену сукню і тихенько зайшла у спальню. На ліжку, перед включеним телевізором , де 95 квартал весело святкував свято восьмого березня, міцно спав чоловік. На маленькому столику стояла пляшка шампанського, коробка цукерок, порізані фрукти. Вона підійшла до нього. Схилилася, поцілувала коханого….
– Уууу, відчепись. І відвернувся до стіни головою…
Оля знала чоловіка дуже добре. Будити не було сенсу…..

3

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Galina Surzhok

53
Коментарі: 0Публікації: 16Реєстрація: 18-07-2018

Бронзове перо

Достижение получено 14.09.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій